Друге Послання Святого Павла до Солунян

Поданне від УкрКніга.орг:

Друге Послання до Солунян

1. Павло і Силуан, і Тимофій, – до Солунської Церкви в Богові Батькові нашому і Господі Ісусі Христі.

2. Благодать вам і мир від Бога Батька нашого і Господа Ісуса Христа.

3. Повсякчас мусимо дякувати Богові за вас, браття, як справедливість вимагає, тому що зростає віра ваша, і примножується любов кожного – один до одного поміж усіма вами.

4. Тож ми самі хвалимося вами в церквах Божих, терпінням вашим і вірою в усіх переслідуваннях і скорботах, котрі ви переносите.

5. На доказ того, що буде праведний суд Божий, щоб ви стали гідними Царства Божого, що за нього ви й страждаєте.

6. Бо справедливо перед Богом – тим, що зневажають вас, віддати скорботою,

7. А вам, зневаженим, утіхою разом з нами, на з‘яву Господа Ісуса з неба, з Ангелами сили Його,

8. Котрий у вогні палючому буде звершувати помсту тим, хто не пізнав Бога і не підкоряється Добрій Вісті Господа нашого Ісуса Христа,

9. Котрі будуть покарані, прийнявши вічну погибель, від особи Господа і від слави могутности Його,

10. Коли Він прийде прославитися у своїх святих і з‘явиться дивовижним того дня у всіх віруючих, бо ви повірили нашому свідченню.

11. Для цього ми й молимося завжди за вас, щоби Бог наш учинив вас гідними звання і звершив всіляку добру волю доброти і справу віри в силі,

12. Нехай же прославиться ймення Господа нашого Ісуса Христа у вас, і ви в Ньому, через благодать Бога нашого і Господа Ісуса Христа.

2 Солунян 2 З'явлення відступника перед другим пришестям Христа.
1. Благаємо вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зібрання (вознесіння) до Нього,

2. Щоб ви не поспішали хитатися розумом і знічуватися ні від духа, ні від слова, ні від послання, яке нібито від нас надійшло, що наче вже надходить день Христа.

3. Нехай же не звабить вас ніхто й нічим: бо день той не прийде, аж доки не прийде передніше відступництво і не відкриється чоловік гріха, син погибелі,

4. Що чинить спротив і звеличується найвище від усього, що називається Богом, або святинею, аж так, що в храмі Божому він сяде, як Бог, маючи себе за Бога.

5. Хіба не пам‘ятаєте, що я, коли був у вас, казав вам про це?

6. І нині ви знаєте, що саме не дає йому відкритися свого часу.

7. Бо таємниця беззаконня уже в дії, лише не звершиться до того часу, поки не буде взятий із середовища той, що утримує тепер, –

8. І тоді відкриється беззаконник, котрого Господь Ісус уб‘є духом уст Своїх і винищить з‘явленням пришестя Свого,

9. Того, котрого пришестя, згідно з чинністю сатани, буде з усілякою силою, ознаками і дивами неправдивими,

10. І з усілякою неправедною облудністю тим, що гинуть за те, що вони не прийняли любови істини для свого порятунку.

11. І за це пошле їм Бог вплив омани, аж так, що вони будуть вірити неправді;

12. Нехай же будуть осуджені всі, що не увірували в істину, але полюбили неправду.

13. А ми завжди маємо дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог від початку, через освячення Духом і віру істині, вибрав вас для порятунку,

14. До котрого й прикликав вас благовістям нашим, для того, щоб досягнути слави Господа нашого Ісуса Христа.

15. Отож, браття, стійте і тримайтеся переказу, котрим ви навчені чи словом, чи посланням нашим.

16. Нехай же Сам Господь наш Ісус Христос і Бог і Батько наш, Котрий полюбив нас і дав утіху вічну і надію добру у благодаті,

17. Нехай втішить ваші серця і нехай зміцнить вас у всякому слові і справі добрій.

2 Солунян 3 Віруючі мають молитися за проповідь Слова Божого.
1. Отож, моліться за нас, браття, щоб слово Господнє поширювалося і прославлялося так само, як у вас;

2. І щоб нам звільнитися від непорядних та лукавих людей; бо не в усіх віра.

3. Але вірний Господь, Котрий зміцнить вас і збереже від лукавого.

4. Ми певні в Господі за вас, що ви виконуєте і будете виконувати все те, що ми вам наказуємо.

5. А Господь нехай же направить серця ваші в любов Божу і терпіння Христове.

6. Заповідаємо ж вам, браття, йменням Господа нашого Ісуса Христа, віддалятися од усілякого брата, що вчиняє свавільно, а не за переказом, котрого прийняли від нас,

7. Бо ви самі знаєте, як маєте ви наслідувати нас; бо ми не чинили свавілля у вас.

8. Не їли хліба ні в кого даремно, але займалися працею і роботою вдень і вночі, щоб не обтяжувати нікого з вас, –

9. Не тому, що начебто не маємо влади, але щоб самих себе дати вам за взірець, щоб ви нас наслідували.

10. Бо, коли ми були у вас, то заповідали вам оце: якщо хтось не хоче працювати, нехай той не їсть.

11. Але чуємо, що деякі з-поміж вас чинять свавільно, нічого не роблять, але метушаться;

12. Таких умовляємо, і переконуємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб вони, працюючи мовчки, їли свій хліб.

13. А ви, браття, не журіться, учиняючи добро.

14. А якщо хтось не послухає слова нашого в цім Посланні, тому вчиніть зауваження і не спілкуйтеся з ним, щоби присоромити його;

15. Але не вважайте його за ворога, а напучуйте, як брата.

16. Нехай же Сам Господь миру дасть вам мир завжди і в усьому. Господь з усіма вами!

17. Вітання моєю рукою Павловою, що послуговується знаком у всілякому посланні; пишу я так:

18. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усіма вами. Амінь.

Переклад Митрополита Іляріона, (Івана Огієнка) з Вінніпегу від Вікіджерела:

Біблія (Огієнко)/2-е до солунян

1 Павло, і Силуан, і Тимофій до Солунської Церкви в нашім Бозі Отці й Господі Ісусі Христі:
2 благодать вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа!
3 Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові, браття, як і годиться, бо сильно росте віра ваша, і примножується любов кожного з усіх вас один до одного.
4 Так що ми самі хвалимось вами по Божих Церквах за ваші страждання та віру в усіх переслідуваннях ваших та в утисках, що їх переносите ви.
5 А це доказ праведного Божого суду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви!
6 Бо то справедливе в Бога віддати утиском тим, хто вас утискає,
7 а вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з'явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї,
8 в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса.
9 Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його,
10 як Він прийде того дня прославитися в Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих, бо свідчення наше знайшло віру між вами.
11 За це ми й молимось завжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покликання, і міццю наповнив усю добру волю добрости й діло віри,
12 щоб прославилося Ім'я Господа нашого Ісуса в вас, а ви в Ньому, за благодаттю Бога нашого й Господа Ісуса Христа.
[ред.]Глава 2

1 Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього,
2 щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній.
3 Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
4 що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.
5 Чи ви не пам'ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив був?
6 І тепер ви знаєте, що саме не допускає з'явитись йому своєчасно.
7 Бо вже діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини.
8 І тоді то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом уст Своїх і знищить з'явленням приходу Свого.
9 Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами,
10 і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися.
11 І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили,
12 щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.
13 А ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду,
14 до чого покликав Він вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа.
15 Отже, браття, стійте й тримайтеся передань, яких ви навчились чи то словом, чи нашим посланням.
16 Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благодаті вічну потіху та добру надію,
17 нехай ваші серця Він потішить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові!
[ред.]Глава 3

1 Наостанку, моліться, браття, за нас, щоб ширилось Слово Господнє та славилось, як і в вас,
2 і щоб ми визволилися від злих та лукавих людей, бо віра не в усіх.
3 І вірний Господь, що зміцнить вас і збереже від лукавого.
4 А про вас покладаємо надію на Господа, що й чините ви, і чинити будете те, що наказуємо вам.
5 Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову!
6 А ми вам наказуємо, браття, Ім'ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас.
7 Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли,
8 і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем,
9 не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували.
10 Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!
11 Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять.
12 Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли.
13 А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре.
14 Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, зауважте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений.
15 Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата.
16 А Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!
17 Привіт вам моєю рукою Павловою, це править за знака в усякім листі. Так пишу я.
18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма! Амінь.
Категорія: Біблія

Іреней Ліонський "Проти Єресі"

Викриття і спростування лжєїменного знання (П'ять книг проти єресі)

Переклав Юрій Войтович з Російської Мови при допомозі сайту Перекладач онлайн

Книга перша

Передмова 1.

Деякі відкидаючи істину, вводять помилкові учення і "суєтні родоводи", які, як говорить Апостол, "проводять більше спори, ніж Божіє повчання у вірі" (1 Тім. 1:4); хитро підробленою пристойністю вони спокушають розум недосвідчених і полонять їх, спотворюючи вислови Господа і погано тлумачивши те, що добре сказане; і під приводом знання спокушають багато і відвертають від Творця і Украсителя всесвіту, неначе вони можуть показати щось більш піднесене і велике, ніж Бог, що створив небо і землю і все, що в них. При цьому вони навмисне майстерними оборотами слів захоплюють простих людей до допитливості, а тим часом гублять цих нещасних, таких, що не можуть відрізнити брехні від істини, порушуючи в них блюзнірські і нечестиві думки проти Творця.

2. Бо помилка не показується одне само по собі, щоб, з'явившись в своїй наготі воно не викрило само себе, але, хитро вбравшись в принадний одяг воно досягає того, що по своєму зовнішньому вигляду для недосвідчених здається істіннєє самої істини. Про таких людей хтось кращий мене сказав, що у них майстерно підроблене під смарагд скло віддається перевага над самим смарагдом, дорогим і у інших високо цінованому каменю, коли нікому випробувати і яким нібудь способом виявити підробку; або коли змішана, буде мідь з сріблом, хто з простих легко може розпізнати це? Тому, щоб по наший провині деякі, як вівці не були викрадені вовками, яких вони не можуть дізнатися по тому, що їх зовнішньому одягається в овечу шкіру, і яких Господь заповідав нам остерігатися, оскільки вони говорять схоже з нами, а думають різно, - я визнав за потрібне, прочитавши твори учнів Валентина, як вони себе називають, і дізнавшись їх образ думок з особистої бесіди з іншими з них, показати тобі, коханий, їх глибокі і жахливі таїнства, які не всякий розуміє, тому що не всякий викинув свій мозок - з тією метою, щоб ти сам дізнався і близьким до тебе людям відкрив їх і переконував остерігатися пропасти бессмислія і богохульства проти Христа. Для цього, скільки можу, стисло і ясно викладу думки тих, які в даний час поширюють мінливе учення, тобто послідовників Птолемея, складових нащадок Валентінової школи, і разом у міру сил моїх представлю засоби до їх спростування і розкроу безглуздість їх слів і невідповідність з істиною. Не то, щоб я мав навік писати або володів мистецтвом слова, але любов спонукає мене розкрити тобі і всім близьким твоїм ті учення, які донині ховалися в таємниці, а нині по милості Божієй зробилися явні. Бо "немає нічого сокровенного, що не відкрилося б, і таємного, що не дізналося б" (Мф.10:26). 3. Ти не вимагатимеш від мене, який живу серед Кельтів і здебільшого маю справу з варварською мовою, ні мистецтва мови, якого я не вивчав, ні письменницької здатності, яку придбати не прагнув, ні краси виразів і захопливості, які мені чужі. Те, що напишу тобі просто, істинно і звичайною мовою, але з любов'ю, ти приймеш також з любов'ю, і сам, як способнейший мене, помножиш у себе самого прийняте від мене насіння і початки: сказане мною стисло - розростеться рясно в широті твого розуму, і проповідане мною слабо з'явиться в силі перед тими, з якими ти поводишся. І як я, по давньому твоєму бажанню дізнатися думки тих псевдоучителів, постарався не тільки відкрити їх тобі, але і дати засоби до викриття їх помилковості, так і ти старанно послужи для інших по благодаті, даній тобі від Господа, щоб люди не захоплювалися їх влесливими мовами. Ось їх мови:


Гл. I. Учення Валентініан про Еонах.

1 Вони говорять, що в невидимих і неіменованих висотах спершу існував якийсь досконалий Еон, якого називають Першоосновою (Proarch), Первоотцем (Propator) І Глибиною (Bythios). Він - неосяжний і невидимий, вічний і безвладний, існував незліченні століття часів в найбільшій тиші і спокої. Йому сопрісуща була "Думка (Ennoia), яку називають також Благодаттю (Charis) і мовчанням (Sige). Ця Глибина колись надумалася провести з себе початок всіх речей, і це твір, який вона надумалася породити, як сім'я в утробу матері поклало в Мовчанні, що співіснувало нею.

Останнє прийнявши це сім'я і зачавши народило Розум (Nous), який подібний і рівний своєму батьку і один тільки вміщає в собі велич Отця. Цей Розум вони називають Єдинородним, також Отцем і Початком всього. Разом з ним народилася Істина. Ось перша і родоначальна Піфагорійська четверицья, яку вони називають коренем всього: саме Глибина і Мовчання, потім Розум і Істина. Коли ж Єдинородний відчув, для чого він проведений, то і сам провів Слово (Logos) і Життя (Ζoe), Отця всіх, що мають відбутися після нього, почало і утворення всієї Повноти (Pleroma). Із Слова і Життя через поєднання (syzygia) відбулися Людина і Церква. І це є родоначальна осмерицья (ogdoas), корінь і початок всіх речей, яка названа у них чотирма іменами, саме Глибина, Розум, Слово і Людина. Бо кожне з них є разом чоловік і жінка таким чином: спершу Первоотец злігся з своєю Мислію; а Єдинородний, тобто Ум-с Істиною. Слово-с Життям і Человек- з Церквою.

2) Ці еони, проведені в славу Отця, забажали і самі від себе прославити Отця і провели своїм сполученням нові твори; саме - Слово і Життя, після твору Людини і Церкви, провели десять інших еонів, яких називають (Валентініани) наступними іменами: Глибинний (Bythios) і Змішення (Mixis), Нестареющийся (Aghratos) і Єднання (Enosis), Самородний (Autophyes) і Задоволення (Hedone), Нерухомий (Akinetos) і Сраствореніє (Synkrasis), Єдинородний (Monogenes) і Блаженна (Makaria). Це десять еонів, які, за їх словами, відбулися від Слова і Життя. Далєє-человек і сам разом з Церквою провів дванадцять еонів, яким дарують такі імена: Утішник (Parakletos) і Віра (Pistis), Отчий (Patrikos) і Надія (Elpis), Матерній (Mehtrikos) і Любов (Agape), Вічний Розум (Aeinous) і Розуміння (Zynesis), Церковний (Ekklisiastikos) і Блаженство (Makariotes), Бажаний (Theletos) і Премудрість (Sofia).



3. Ось тридцять еонів людей, що помиляються, еонів, які ховаються в мовчанні і нікому невідомі. Ось невидима і духовна їх Повнота (Pleroma), троєчастно розділена: на осмерицью, десятицью і дванадесятицью. Посему-то, говорять, Спаситель (бо не хочуть іменувати Його Господом), тридцять років нічого не робив наяву, щоб тим вказати на таїнство цих еонів. Стверджують також, що і в притчі про працівників, посланих у виноградник, вельми явно вказано на цих тридцять еонів: бо одні з них посилаються в першу годину, другие-в третій, інші - в шостій, інші - в Дів'ятий, а інші -в одинадцятий (Мф. 20:1-16), в складності вищесказаний годинник складає собою число тридцять; бо один, три, шість, Дів'ять і одинадцять дорівнюють тридцяти; годинник же, але думці їх, означають еони. І ось які великі дивовижні і непроречені таємниці вони породжують, застосовуючи і пристосовувавши до своєї вигадки все, що тільки де нібудь в Писаннях сказано в певному числі.

Гл. II. Невдача Премудрості. Твір Христа і Святого Духу.

1. Їх Первоотец, говорять вони, знаємо тільки народженому від нього Єдинородному тобто Розуму; а для всіх інших невидимий і незбагненний. І один Розум, за їх словами, насолоджувався спогляданням Отця, і радів подумуючи про безмірну Його велич; тим часом він замислив повідомити і іншим еонам про велич Отця, який Він, і як великий, як безначален і немісткий і недоступний баченню. Але мовчання по волі Отця стримало Розум, тому що воно хотіло все еони привести до розуміння і бажання досліджувати вищеназваного Первоотца. Так само і інші еони, але як би нишком, бажали побачити виробника їх роду і дізнатися безвладний корінь.

2. Але між ними багато видався вперед один еон, останній і молодший з числа дванадесятицьі, що відбулася від Людини і Церкви, тобто Премудрість, і відчула пристрасть, не випробувавши обіймів своїм чоловіком Бажаним; пристрасть ця виникла в еонах, що відбулися від Розуму і Істини, але перейшла до цього еону, спокушеному, по видимому, любов'ю, а насправді зухвалістю, тому що він не мав такого близького, яке має Розум, спілкування з досконалим Отцем. Пристрасть же полягала в бажанні досліджувати Отця; бо Премудрість, як то кажуть, побажала спіткати його велич. Але вона не змогла цього, тому що узялася за справу неможливе; і будучи у вельми великій напрузі, унаслідок величі глибини і нєїсследімості Отця, і по особливій любові до нього постійно тягнучись вперед, вона в кінець могла б бути поглинена солодкістю Отця і вирішиться в загальну суть, якби не зустрілася з силою зміцнюючою і стрегущею все поза непрореченою величчю. Цю силу називають Межею (Oros); нею була вона утримана і затверджена, і насилу повернувшись в себе саму, і переконавшись, що Отець незбагненний, відклала колишнє подумування разом з пристрастю, що відбулася унаслідок того надмірного її здивування.

3. Деякі ж з Валентініан так баснословят про пристрасне захоплення Премудрості і її звернення, що вона, зробивши справу не під силу і для їй неосяжне, народила суть потворну, жіночої статі, яку природу і сама мала, і угледівши це, спершу засмутилася недосконалістю народження, і убоялася того, щоб це не припинило її власного буття; потім прийшла в страх і подив, відшукуючи причину сему і спосіб, як би приховати що відбулося. Пробувши довго в цих пристрасних станах, вона зробила звернення, і намагалася повернутися до Отця; але після декількох зусиль ослабіла і стала благати Отця. З нею разом благали і інші еони, а особливо Розум. Тому говорять, що суть речовини отримала перший початок від невідання, печалі, страху і подиву.

4. Отець же після цього проводить через Єдинородного вищесказану Межу, - еон, що не має чети і безженний по власному образу Отця. Бо Отця то сочетавают з Мовчанням, то думають поставити вище за різницю чоловічої і жіночої статі. Межу цю називають і Хрестом і Визволителем і Віддільником і Пределоположником і Преводітелем (Лк. 3:17). За допомогою цієї межі, говорять, очищена і підкріплена Премудрість, і відновлена в своїй четі. Бо, після відділення від неї Подумування разом з пристрастю, що перевершила, вона сама залишилася усередині Пліроми; але її Подумування разом з пристрастю відокремлене і отграждено Межею, і будучи зовні Пліроми, хоч і є духовна суть, як деяке природне прагнення Еона, але не має образу і вигляду, тому що нічого не отримало. Тому і називають його слабким і жіночним плодом.

5. Після того, як воно відокремилося від Пліроми еонів, і його мати відновилася в її власному поєднанні. Єдинородний, згідно передбаченню Отця, щоб який-небудь з еонів не постраждав подібно до Премудрості, в оплот і зміцнення Пліроми провів ще іншу чету: Христа і Духу Святого, якими еони приведені в порядок. Бо Христос наставив їх щодо єства чети і навчив їх бути задоволеними поняттям Ненародженого, і сповістив між ними те пізнання про Отця, що він немісткий і незбагненний, і його не можна бачити або чути, і він пізнається не інакше, як тільки через Єдинородного. І причина вічного перебування для інших -в тому, що природа Отця незбагненна, а їх приведенню в буття і освіті причина в тому, що є зрозумілого в Отцеві, тобто в Синові. Ось що зробив у еонів новопріведенний в буття Христос.

6. Дух же Святий зрівняв всіх їх між собою, навчив дякувати і привів до дійсного спокою. Так, говорять, еони зробилися рівні між собою як по образу, так і по настрою: всі зробилися розумами, все словами, все человекамі, і все Христамі; подібно сему і жіночі еони всі зробилися істинами, все життями, духами і церквами. Коли все на цьому встановилося твердо і остаточно заспокоїлося, то, говорять, з великою радістю оспівали Первоотца, що насолоджувався багатьом веселістю.

І за це благодіяння еони усію пліромою, по одностайному бажанню і рішенню, із зволення Христа і Духу, принесли і зібрали разом, що кожен з еонів мав в собі кращого і найбільш квітучого, і все це струнко зв'язавши і ретельно з'єднавши, провели в честь і славу Глибини проїзведеніє-совершеннейшую красу і зірку Пліроми, досконалий Плід-Ісус, який названий і Спасителем і Христом і Словом по імені Отця, і потім ще Все (Pan), тому що он-от всіх. Разом з ним провели на честь самих себе супутників йому, однорідних ангелів.

Гл. III. Місця Священного Писання, на які посилалися єретики.

1. Такий, за словами їх, хід справ усередині Пліроми: біда, що осягнула що захопився пристрастю еон, який трохи загинув, як би багато в чому речовині, від дослідження Отця; зміцнення цього еона після його напруги за допомогою Межі, Хреста, Визволителя, Віддільника, Пределоположника і Преводітеля; походження, після еонів, першого Христа і Духу Святого, яких Отець провів унаслідок розкаяння Премудрості, і складне і збірне влаштувало другого Христа, якого називають також Спасителем. Але цього, говорять, не сказано ясно, тому що не всі вміщають знання, але таємничо вказано Спасителем для тих, що можуть розуміти в притчах, а саме так: тридцять еонів, як сказали ми раніше, вказані тридцятьма роками, в які, на їх думку, Спаситель нічого не робив явно, і притчею про делателях у винограднику. І Павло, говорять, багато разів вельми ясно іменує цих еонів, і навіть дотримав і порядок їх, сказавши так: у всі пологи століть століття (Еф. 3:21). Та і ми, коли, при дяках говоримо: у віка століть, означаємо цих же еонів. І де тільки уживається століття або століття, скрізь вони знаходять вказівку на цих еонів.

2. А твори дванадесятицьі Еонів вказано тим, що Господь, будучи дванадцяти років, розмовляв із законовчителями (Лк. 2:42) і обранням Апостолів, бо апостолів дванадцять (Діє. 1:3). Остальниє ж вісімьнадцать еонів вказані в тому, що Господь, після воскресіння з мертвих, перебував з учнями, за словами їх, восемьнадцать місяців (Діє. 1:3). Крім того двома початковими буквами Його імені, тобто іотою (?) і ітою (?), ясно вказані осмнадцать еонів. Точно також, говорять, перша в імені Господа буква: іота (?) означає десять еонів; і тому ніби Спаситель сказав: іота єдина або єдина межа не прейдет, поки не виконається все (Мф. 5.18) .1

3. Що народилася ж у дванадцятого Еона пристрасть, говорять, означаєтся відступництвом Іуди, який був дванадцятим в числі апостолів, і ще тим, що Господь постраждав в дванадцятий місяць; бо, на їх думку, Він після хрещення Своєму проповідував один рік. Вельми ясною вказівкою на те ж служить кровоточива, бо після дванадцятирічного страждання, вона зцілилася в пришестя Спасительа через дотик до воськрілію Його, і посему-то Спаситель сказав: хто доторкнувся мені (Мк. 5:31)? научаючи учнів про доконаний у еонів таїнстві і про зцілення постраждалого еона. Бо та, що страждала дванадцять років означає ту силу: її-то суть простягалася і розтікалася без кінця, і якби не доторкнулася вона одіянню Сина, тобто Істині першої четверицьі, яка знаменується воськрілієм, то вирішилася б в загальну суть. Проте ж зупинилася і звільнилася від страждання; тому що сила, ісшедшая з Нього, -а ця сила, на думку їх, Межа, -уврачевала її, і страждання відступило від неї.

4. А що Спаситель, що складається зі всіх, є Все, (to pan) - це, говорять, показується словами: "всяке (pan) немовля чоловічої статі ложесна, що розверзає" (Лк. 2:23; Вих. 13:2). Він будучи все, розверзнув ложесна вигнаному зовні Пліроми, Подумуванню страждаючого еона, яке називають також і другою осмерицьію; про неї скажемо небагато після. Посему-то і Павлом, говорять, ясно сказано: "і Він є все" (Кол. 3:11). І ще: "все до Нього і з Нього все" (Рим. 11:36), і знову: "у Тому живе всяка повнота Божества" (Кол. 2:9); і також в словах: "очолити все про Христа Богом" (Еф. 1:10). Так вони пояснюють ці і інші подібні слова.

5. Потім про Межу, що визнається ними, яку називають і ще багатьма іменами, стверджують, що у нього дві діяльності: що скріпляє і розділова; і поколіку він дає фортецю і опору, він є Хрест, а поколіку розділяє і розмежовує, є Межа. І Спаситель, говорять, вказав на діяльності Межі: і по-перше на ту, що скріпляє в словах: "хто не несе хреста свого, і не йде за Мною, не може зробитися учнем Моїм" (Лк. 14:27); і: "узявши хрест, послідуй за Мною" (Мк. 10:21); а на розділову в словах: "Я не прийшов принести мир, але меч" (Мф. 10:34). І Іоанн, говорять, оголосив те ж саме, сказавши: "лопата в руках Його, і очистить тік, і збере пшеницю в житницю Свою: солому ж спалить вогнем негасимим" (Лк. 3:17), і цим показав діяльність Межі. Бо лопата, по тлумаченню їх, є Хрест, який притому винищує все речовинне, як вогонь солому, а рятованих очищає, як віяло пшеницю. І сам апостол Павло, говорять, згадує про це хресті таким чином: "слово хресне для тих, що гинуть є безумство, а рятованим нам сила Божа" (1 Кори. 1:18); і ще: "мені ж та не хвалитиметься ні про що, хіба тільки про хрест Ісуса: яким мені мир розіпнувся, і я мирові" (Гал. 6:14).

6. Так говорять вони про свою Плірому і про утворення всесвіту, посилюючись пристосувати прекрасні вислови до худих вигадок своїм. І за допомогою мінливого тлумачення і неблагомеренного пояснення вони намагаються скласти в свою користь докази не тільки з євангельських і апостольських слів, але і із закону і пророків. Оскільки в них міститься багато притчею і іносказань, які по обопільності можуть за допомогою пояснення бути относими до багато чого; то вони, іноді з великим насильством і хитро, пристосовують їх до своєї вигадки, і тим полонять і відводять від істини тих, які не твердо вірують в єдиного Бога Отця Вседержителя і в єдиного Господа Ісуса Христа Сина Божого.


Гл. IV. Ахамоф і походження видимого миру.


1 А про те, що зовні Пліроми, говорять вони наступне: Подумування горней Премудрості, яке називають також Ахамоф, відокремившись разом з пристрастю від Пліроми, говорять, з потреби сильно закипіло в місцях тьми і порожнечі: бо воно стало поза світлом і Пліроми, і, подібно до викидня, не мало образу і вигляду, тому що нічого не отримало. Але зглянувся над ним горній Христос, і, тягнеться через Хрест, власною силою своєю утворив образ тільки по суті, але не щодо знання; і зробивши це, відступив назад і узяв з собою свою силу, надавши Подумування самому собі, щоб, відчувши своє страждання унаслідок відчуження від Пліроми, забажало чудового, маючи тим часом в собі деяку воню безсмертя, залишену в нім Христом і Святим Духом; чому і називається воно обома іменами: і Премудрістю по імені Отця, бо Отець його зветься Премудрістю, - і Святим Духом по Духу Христову. Отримавши образ і здатність розуміння, але негайно залишившись без сопрісутствовавшего йому немабуть Слова, тобто Христа, воно спрямувалося на пошуки світла, що залишило його, але не могло наздогнати його, тому що перешкодила Межа. І при цьому-то, як затверджують, Межа, забороняючи Подумуванню прагнути вперед, прорекла: Яо, від чого і відбулося ім'я Яо. Не могши перейти за Межу унаслідок соплетенья з пристрастю, і залишившись зовні одне, (Подумування) підпало всякого роду стражданню, - бо воно многоразлічно і різноманітно, - і по-перше страждало печаллю про те, що не досягло бажаного, а також страхом, щоб не покинула його і життя, як покинув світло, при цьому еще-недоуменієм, і все це було зв'язано з невіданням: тільки подумування унаслідок пристрастей не піддалося лише деякій зміні, як Еон, що був його матір'ю, тобто первинна Премудрість, але мало природу абсолютно протилежну. До нього перевершило ще інше розташування, а саме, розташування звернутися до Того, хто дарував життя.

2. Такі, говорять, були походження і суть речовини, з якої склався цей світ: від того звернення отримала походження всяка душа як миру, так і Деміурга; від страху ж і печалі отримало початок все остальноє. Саме: від сліз його відбулася всяка волога суть, від сміху - що світиться; від печалі і ізумленія-телесниє стихії миру. Бо, як то кажуть, воно то плакало і засмучувалося про те, що залишене одне в тьмі і порожнечі, то веселилося і сміялося, коли йому приходило на думку світло, що залишило його, то знову впадало в страх, а іноді в подив і подив.

3. Що ж далі? Тут виходить не мала трагедія, бо кожен з них по своїй фантазії, один так, інший інакше, з важливістю пояснює, від якої пристрасті, з якої стихії отримала походження яка-небудь суть. І, як мені здається, не без причини вони не хочуть вивчати цьому всіх наяву, але учать тільки тих одних, які в змозі давати, за такі таїнства велику плату. Такі учення не схожі на те, про яке Господь наш сказав: "дарма отримали, дарма давайте" (Мф. 10:8): це напротів-таїнства дивні, жахливі і глибокі, які дістаються з багатьом працею любителям брехні. Хто не витратить всього свого майна, щоб дізнатися, що від сліз Помишленія пристрасного Еона отримали походження морить, джерела, річки і вся волога суть, а від сміху світло, від подиву ж і замішання тілесні стихії миру?

4. Втім, я хочу і сам привнести щось до розвитку їх учень. Бо я бачу, що одні води, якось: ключі, річки, дощи і подібні до них, прісні, а морські солони і приходжу до думки, що не всі вони відбулися від сліз Подумування, тому що сльоза за якістю своєму солона. Тому явно, що тільки солоні води відбулися від його сліз. Але ймовірно, що подумування, будучи у великому томлінні і утрудненні, проливало і піт. Тому згідно припущенню їх повинно допустити, що ключі, річки і інші прісні води відбулися не від сліз його. Бо неймовірно, щоб і солоні і прісні води відбулися від сліз, тоді як якість зліз одне. Вірогідніше ж те, що первиє-от зліз, а другі від поту. А оскільки в світі є ще деякі теплі і їдкі на смак води, то винен ти розуміти, при якій дії і якою частиною випустило воно ці води. Такі виводи згодні з їх припущенням.

5. Коли таким чином Матірь їх перейшла всі стани пристрасті, і насилу вивільнялася з них, то вона звернулася, говорять, з благанням до світла, що покинуло її, тобто Христу. Він же, зійшов в Плірому, сам неначе полінувався зійти з неї іншим разом, а послав їй Паракліта, тобто Спасительа, тому що Отець передав йому всю силу і віддав йому у владу все, а подібно сему поступили і еони, щоб "Тим створене було усіляке, видиме і невидиме, престоли, божества, панування". Посилається ж до неї Спаситель з своїми ангелами однолітками. А Ахамоф, говорять, присоромилася його і спершу ради скромності наклала на себе покрив, а потім, коли побачила його зі всіма його даруваннями, отримала силу від його появи і спрямувалася на зустріч йому. І він дав їй образ щодо знання і зробив зцілення її пристрастей. Він відокремив їх від неї, але не залишив їх в нехтуванні (бо неможливо було знищитися їм, подібно до пристрастей первинної Матері, тому що вони укорінялися вже і увійшли до сили), а напроти того, відокремивши їх особливо, злив разом, згуртував, і з безтілесної пристрасті перетворив їх на неорганізовану речовину; потім додав їм здатність і властивість входити в змішення і в тілесні склади, так що відбулися дві суть: худнувши від пристрастей, і інша причетна страданію-от звернення її. І тому, говорять, що Спаситель все створив в можливості. Ахамоф же, учать вони, освободилясь від пристрасті, в радості почала розглядати що були з ним свети, тобто ангелів, що з'явилися з Спасителем, і злігшись з ними, породила плоди по образу їх, тобто духовне породження, що склалося по подібності супутників Спасителья.

Гл. V. Утворення Деміурга.

1. Отже, коли, по словах Валентініан, відбулися ці три роди буття, -одно від пристрасті, тобто речовина, інше від звернення, тобто душевне, і третє, яке провела сама Ахамоф, тобто духовне; тоді вона звернулася до освіти їх. Але духовного утворити не змогла, тому що воно було одній суті з нею; зайнялася ж утворенням душевної суті, що відбулася від її звернення, і провела на світло Спасительови уроки. І спершу говорять, з душевної суті вона утворила Отця і царя всіх істот як єдиносущних з ним, тобто душевних, що називають вони правим, що так і відбулися від пристрасті і речовини, що називають лівим. Бо все, що після нього, говорять, утворив він що приводиться непримітно в рух Матір'ю, чому називають його і матере-отцем (Metropator) і що не має отця (Apatop) і Деміургом (Demiourgos), і Отцем, кажучи, що він Отець правого, тобто душевного, і зіждітель лівого, тобто речовинного, цар же взагалі всього. Бо говорять, що це Подумування, бажаючи зробити все на честь еонів, створило подібності їх, краще ж сказати, створив Спаситель за допомогою Подумування. І воно було збережене невідомим Деміургові в образ невидимого Отця, а Деміург був зроблений образом єдинородного Сина, образами ж інших еонів-архангели і ангелів отримали буття від Деміурга.

2. Тому, говорять, будучи творцем всього душевного і речовинного, він соделался Отцем і Богом сущого зовні Пліроми; тому що привів в нарізність дві суть, що злилася, з безтілесного провів тіла, створив небесне і земне; став зіждітелем речовинного і душевного, правого і лівого, легкого і важкого, прагнучого вгору і поділу. Він уготовал сім небес, по верх яких, за словами їх, Деміург, і тому називають його седмерицьію, а Матірь його Ахамоф осмерицьію що зберігає за собою число началородной і першою осмерицьі Пліроми. Про сім же небес говорять, що вони розумні, і вважають, що вони ангели; і сам Деміург також ангел, але подібний до Бога, так само як і про Рай, який вище за третє небо, стверджують, що він по силі четвертий архангел, і від нього Адам, що мешкав в нім, запозичував деякі якості.

3. Але хоча Деміург думав, говорять вони, що створив це сам собою, проте він творив за сприяння Ахамофи. Він створив небо, не знаючи, що таке небо; створив людину, не знаючи, що таке людина; провів на світло землю, не знаючи, що таке земля; а також і про все говорять, не знав він ідей того, що творив, не знав і самій Матері, а думав, що все ето-он сам. І причиною цієї думки, за словами їх, була його Матірь, що захотіла виставити його таким, щоб він був розділом і початком власної суті і паном всякого роду дії. А Матірь цю називають і Осмерицьію і Премудрістю і Землею і Єрусалимом і Святим Духом і Господом в чоловічому роді; займає ж вона місце в середині: вище за Деміурга, і нижче або зовні пліроми, до самого кінця.

4. Отже, поєліку, за словами їх, речовинна суть відбулася з трьох пристрастей: страху, печалі і збентеження, то думають, що душевне отримало походження від страху і звернення, і саме від звернення проводять Деміурга, а від страха-все інші одушевлені істоти, якось душі безсловесних тварин, звірій і людські. Тому, говорять, Деміург, будучи нездібний до пізнання чого-небудь духовного, подумав, що сам Він один Бог, і сказав через пророків: Я Бог, і немає окрім Мене (Іс. 45:5,6; 46:9). Далі вони учать, що від печалі відбулися духи злості; звідси отримали буття діавол, якого називають вони і міродержітелем, біси і ангели і всяка духовна злобна істота. І хоча Деміурга вони називають сином їх Матері, а міродержітеля-тварію Деміурга, але говорять, що міродержітель знає превисшєє його, тому що він дух злості, а Деміург, як душевний, не знає. Матірь їх, за їх словами, мешкає в пренебесному місці, тобто в середині, а Деміург-на небесах, тобто в седмерицьі, міродержітель же-в нашому мирі. Тілесні стихії миру відбулися, як сказали ми раніше, від жаху і замішання, як від більш незначного; саме: земля від стану жаху, вода від руху, проведеного страхом, повітря від згущування печалі; вогонь же, що проводить смерть і тління, властивий всім їм так само, як і невідання, по їх ученню, приховано в тих трьох пристрастях.

5. Створивши світ. (Деміург) створив і людину перста, узявши не від цієї сухої землі, але від невидимої суті, -от разліянного і текучої речовини, і вдунув в нього людину душевного. І ето-человек, створений по образу і по подібності: по образу він веществен і близький, але не єдиносущний з Богом; а по подібності душевний, чому суть його названа духом життя, що походить від духовного закінчення. Після всього він, говорять, обклав його шкіряною ризою, а під нею вони разумеют-ету плотську плоть.

6. Далі говорять, що Деміург не знав про породження матері своєї Ахамофи, яке народила вона від споглядання ангелів, що оточували Спасительа, і яке, як єдиносущне з матір'ю, було також природи духовної: воно було вкладене в нього таємно, без відома його самого, щоб, будучи через нього посіяно в душу, що відбулася від нього, і вкладено, як би в чрево в це речовинне тіло, зросло в них і з часом зробилося здібним до прийняття досконалого розуму. Отже, за словами їх, по непрореченому промишлянню, без відома Деміурга разом з його подихом був усіяний Премудрістю духовна людина: бо (Деміург) не знав як Матері, так і сім'я її, яке само, говорять вони, є Церква, образ Церкви горней. Таким представляють вони в самих собі людини, що душу мають вони від Деміурга, тіло від персті, плоть з речовини, а духовної людини від матері Ахамофи.

Гл. VI. Вчення Валентініан про троє пологів людей і про добрі справи.

1. З цих трьох пологів істот, речовинне, яке називають і лівим, з потреби, говорять, гине, тому що зовсім не може прийняти дихання нетління; душевне, яке називають і правим, як середнє між духовним і речовинним, переходить туди, куди придбає схильність; а духовне посилається для того, щоб, з'єднавшись тут з душевним, отримати образ і разом з ним виховуватися під час життя. І це, говорять, є світло і сіль миру (Мф. 1:13-14). Для душевного потрібні були і плотські уроки. Для того, говорять, створений і світ, і Спаситель прийшов до цього душевного, щоб врятувати його, оскільки воно вільне. Бо Він, говорять, прийняв на себе початки того, що предлежало йому врятувати, - від Ахамофи духовне, від Деміурга ж вдягнувся в душевного Христа, а по домобудівництву обкладений тілом, яке має душевну суть, і з невимовним мистецтвом влаштовано до того, щоб зробитися і видимим і відчутним і причетним стражданню. Речовинного, говорять, Він не прийняв нічого, тому що речовина не здатна прийняти порятунок. Здійснення ж всього послідує тоді, коли утворюється і усовершится в знанні все духовне, тобто духовні люди, що мають досконале знання про Бога і присвячені в таїнства Ахамофою. Такими вони почитали самих себе.

2. Душевні ж люди навчені в душевному: такі люди спираються на справи і просту віру і не мають досконалого знання. Це, говорять, ми належимо до церкви. Через те, як оголошують, і необхідні нам добрі справи, бо інакше неможливо врятуватися. Про себе ж самих рішуче вважають, що в усякому разі і неодмінно врятуються, не за допомогою справ, але тому, що вони за природою духовні. Бо, як персту не можливо стати причетним порятунки (бо, за словами їх, не здібно до порятунку), так знову духовне, яким почитали себе самих, не може піддатися тлінню, до яких би діянь не зійшли вони. Бо як золото, покладене в грязі, не втрачає своєї краси, але зберігає природні свої якості, і грязь не може нічого поганого заподіяти золоту: так і вони, за їх словами, до яких ні принизяться речовинних діянь, ні малого не потерплять шкоди, і не втратять духовної суті.

3. Тому "досконалі" між ними небоязливий роблять і всі справи заборонені, про яких Писання запевняють нас, що що творять їх царства Божія не успадковують (Гал. 5:21). Так вони без розбору їдять ідоложертвенниє страви, думаючи, що ні мало не поганитимуться ними, і на всяке святкове звеселяння язичників, що буває на честь ідолів, сходяться перші, так що деякі з них не стримуються і від ненависного Богові і людям видовища боротьби із звірами і человекоубійственного єдиноборства. А інші до пересичення вдаються до плотської насолоди і говорять, що віддають плотське плотському, а духовне духовному. І одні з них таємно розтлівають жінок тих, що слухають у них це учення, як неодноразово багато жінок, спокушених деякими з них, і потім звернулося в церкву Божію, сповідали разом з іншими помилками і це; а інші явно і безсоромно, закохавшись в яких-небудь жінок, зманювали їх від мужів і брали до себе в співжиття. А інші, спочатку обіцяючись жити з ними чесно, як з сестрами, з часом викривали себе, коли сестра робилася вагітна від уявного брата.

4. І роблячи багато іншого мерзенного і безбожного, вони оббігають нас, страхом Божіїм що зберігаються від того, що погрішило навіть мислію і словом, як неуків і нічого що не знають; а самих себе звеличили і називають досконалими і вибраним сім'ям. Про нас вони говорять, що отримуємо благодать в користування, чому вона і відніметься у нас; а про себе, що мають у власність придбану благодать, яка зійшла зверху від непрореченої і неминучої чети, і тому благодать прикладеться їм (Лк. 19:26). Тому, говорять, повинно їм завжди всіма способами вправлятися в таїнстві чети. І до цього переконують безрозсудних, кажучи буквально так: "хто будучи в світі, не любив жінки, так щоб вона була у володінні у нього, той не від істини, і не досягне істини; а хто будучи від світу (Ін. 17:16) злягався з жінкою, той не досягне істини, тому що діє під владою жіночої хоті". На цій підставі говорять, що нам, яких іменують душевними і вважають людьми від цього світу, необхідні стриманість і добрі справи, щоб за допомогою їх увійти до середнього місця; а ним, які називаються духовними і досконалими, як то кажуть, це ні мало не потрібно; тому що в Плірому вводить не яка-небудь діяльність, а сім'я, що звідти повідомляється в незрілому стані і що тут досягає досконалості.

Гл. VII. Вчення про долю Ахамофи, Деміурга і інш. і про втілення Христа від Діви Марії.
1. Коли всяке сім'я досягне досконалості, тоді, говорять, Ахамоф, Матірь їх, перейде з середнього місця, увійде всередину Пліроми, і отримає собі жениха, - від всіх Спасительа, що відбувся, щоб таким чином утворилося поєднання Спасительа і Премудрощі Ахамофи; ето-женіх і наречена, а шлюбний чертог - вся Плірома. Духовні ж, стягнувшись душ і став розумними духами, беззаборонний і немабуть увійдуть всередину Пліроми, і зробляться нареченими ангелів, що оточують Спасительа. Сам Деміург перейде на місце матері Премудрості, тобто, в середнє житло. В этом же среднем месте упокоятся и души праведных; ибо ничто душевное не входит внутрь Плиромы. По совершении этого, учат (валентиниане), таящийся в мире огонь воспламенится, возгорится, и, истребив всякое вещество, с ним вместе и сам истребится и обратится в ничто. А Демиург, говорят, ничего этого не знал до пришествия Спасителя. 2. Деякі з них говорять, що Деміург також провів Христа, як свого власного Сина, але душевного, і говорив про нього через пророків. Це - Христос, що пройшов через Марію, як вода проходить через трубу, і на нього при хрещенні дійшов у вигляді голуба належний Пліроме і Спаситель, що відбувся від всіх. У нім було також і духовне сім'я Ахамофи. Тому, говорять, Панів наш, зберігаючи образ родоначальною і першою четверицьі, був складний з наступних чотири: з духовного, що було від Ахамофи, з душевного - від Деміурга, з (тілесного), що було зроблене по домобудівництву непрореченим мистецтвом, і з Спасительа, яким був голуб, що зійшов на нього. І цей Спаситель пребил не причетний стражданню, бо Йому, невловимому і невидимому, неможливо було постраждати. І тому, коли Він приведений був до Пілата, узявся від Нього дух, що знаходився в Нім, Христовий. Та і Матернєє сім'я, говорять, не страждало; тому що і воно не причетне стражданню, як духовне і невидиме навіть Деміургові. Постраждав же, за їх словами, душевний Христос, і таємничо утворений по домобудівництву, щоб Матірь могла показати в нім образ того горнего Христа, що тягнеться на хресті і Ахамофе, що дав, освіта по суті; бо все це, за словами їх, було образом горнего.

3. Про душі, що мають в собі сім'я Ахамофи, говорять, що він краще інших; чому і більше інших полюблено Деміургом, якого не знаючи причини цього, думає, що він такі від нього. Тому, говорять, Він і поставляв їх пророками, священиками і царями. І багато що, сказане пророками, як пояснюють вони, походить від цього сім'я, як єства вищого. Багато що, говорять, і Матірь прорекла про горнем через це ж сім'я і через душі, від нього що відбулися. І нарешті розтинають пророцтва, вважаючи, що інші сказані Матір'ю, інші сім'ям, а інші Деміургом. І Ісус також, говорять, прорік інше від Спасителя, інше від Матері, і інше від Деміурга, як покажемо далі в нашому викладі.

4. Деміург же, говорять, не знаючи того, що вище за нього, хоча був збуджений тим, що мовилося (через пророків), але нехтував цим, приписуючи це то тій, то іншій причині: або духу, що пророкує, має і свій власний рух, або просто людині, або винаходу гірших (людей), і так продовжував залишатися в невіданні до пришестя Господня. Після пришестя ж Спасителя, говорять, Деміург від Нього дізнався все, і з радістю приєднався до Нього з усію своєю силою; і він є той згадуваний в Євангелії сотник, який говорив Спасительові: "і я маю під владою своєю воїнів і рабів, і якщо що накажу, вони роблять" (Мф. 8:9; Лк. 7:8). Він продовжуватиме управління миром до належного часу, понад усе для піклування про церкву, а також і тому, що знає про уготовану йому нагороду, саме, що увійде до місцеперебування Матері.

5. Вони визнають три роди людей: духовний, земний, душевний, відповідно тому, як були Каїн, Авель і Сиф, а по цьому і три єства, але не в кожному порізно, а взагалі. Земне, учать вони, звертається в тління; душевне ж, якщо вибере краще, упокоїться в середньому місці, якщо ж - гірше, то поступить в подібне тому; а духовні початки, посеваємиє Ахамофою, з того часу до нині в праведних душах навчані і виховувані тут, - оскільки посилаються сюди незрілі, -достигают потім досконалість, і віддані будуть в наречені ангелам Спасителя, тоді як самі (тварини) душі необхідно завжди покоїтимуться в середньому місці з Деміургом. І ділячи знову самі душі говорять, що одні з них за природою добрі, а інші за природою злі; добрі ті, які бувають здатні прийняти сім'я, а за природою злі - ті, які ніколи не можуть прийняти того сім'я.
Гл. VIII. Як Валентініани перекручують Писання в підкріплення своїх думок.

1. Таке їх учення, якого ні пророки не сповіщали, ні Господь не проповедал, ні апостоли не зрадили, і яким вони хваляться, ніби знають про все більше інших, бо віднімали з неписаних книг; і узявшись, по прислів'ю, з піску вити вірьовки, намагаються до своїх положень приладнати з виглядом вірогідності Господні притчі, або пророчі вислови, або апостольські слова, щоб вигадка їх не здавався таким, що не має ніякого свідоцтва; і при цьому залишають в стороні порядок і зв'язок Писань, і скільки можна, розривають члени істини. Але переставляючи і переінакшуючи, і з одного роблячи інше, вони встигають спокусити багато примарою нескладно зв'язаних слів Господніх. Як якщо хто, узявши царське зображення, чудово зроблене розумним художником з коштовних каменів, знищить представлений вид людини, переставить і приведе в інший вигляд ці камені, і зробить з них образ пса або лисиці, і про цей непридатний твір потім відгукуватиметься і говоритиме: "ось те саме прекрасне царське зображення, яке провів розумний художник", указуючи при цьому на камені, з яких першим художником чудово зроблено було царське зображення, а останнім погано перероблено в зображення пса, і вказівкою на камені стане одурювати і переконувати недосвідчених, таких, що не мають поняття про царську особу, що цей мерзотний вид лисиці є те найпрекрасніше зображення пануючи; таким же чином і ці люди зшивають старушьі байки, і потім вириваючи звідти і звідси слова, вирази і притчі, хочуть до своїх байок пристосувати вислови Божії. Ми вже сказали, як користуються вони цим способом щодо того, що усередині Пліроми.

2. А ось приклади того, як намагаються вони пристосувати (слова) з Писань до своїх думок щодо того, що зовні Пліроми. Господь, говорять, для того прийшов на страждання в останнім часом миру, щоб вказати на пристрасть останнього з еонів, і своєю кончиною показати кінець розладу що відбувся у еонів. А та дванадцятирічна дівчина, дочка начальника синагоги (Лк. 8:41), в якій Господь приступив і спорудив з мертвих, пояснюють вони, служить образом Ахамофи, яку їх Христос простягнувшись утворив і привів у відчуття світла, що залишило її. А що Спаситель з'явився їй, коли була зовні Пліроми в роді викидня, про це, говорять, Павло в першому посланні до Корінфянам сказав: "після ж всіх, як якомусь недолюдкові, з'явився і мені" (1 Кори. 15:8). Подібно сему пришестя Спасителя з його однолітками до Ахамофе відкрив він в тому ж посланні, сказавши: "повинно дружині мати покривало на розділі ангел ради" (1 Кори. 11:10). А що Ахамоф, коли йшов до неї Спаситель, від сорому наділа покривало, це показав Мойсей, поклавши покрив на обличчі своє (Вих. 34:35). І пристрасті її, якими вона страждала, говорять назнаменовал Господь на хресті. Так словами: "Боже, Боже, навіщо залишив Мене" (Мф. 37:46), він показав, що Премудрість була залишена світлом і утримана Межею від прагнення вперед; а засмучуй її зазначив словами: "сумна душа Моя до" (Мф. 26:39) смерті, страх - словами: "Отче, якщо можливо, та мимо йде від Мене чаша" (Мф. 26:39) і замішання словами: "і що скажу не знаю" (Ін. 12:27). На три роди людей, учать вони, Він вказав так: на речовинний, коли що говорив: "йду по тобі", відповідав: "не має Син людський де преклонити голову" (Лк. 9:57-58); на душевний коли що сказав: "піду за Тобою, але раніше дозволь мені попрощатися з домашніми моїми", відповідав: "ніхто не поклав руку свою на плуг і той, що озирається назад не благонадійний царства небесного" (Лк. 9:61-62). Про цю людину говорять, що він з середніх; а також і той, який сповідав про себе, що виконав вельми багато справ праведності а потім не захотів послідувати, але, по пристрасті до багатства, не зробився досконалим, на їх думку, був душевного роду. Духовний же рід, Він зазначив словами: "надай мертвим хоронити своїх мертвяків; а ти йди сповіщай царство Божіє" (Лк. 9:60), і тим, що сказав митареві Закхею: "зійди швидше, бо сьогодні потрібно мені бути у тебе в будинку" (Лк. 19:5); бо цих людей вони відносять до духовного роду. І притча про закваску, яку жінка, як сказано, поклала в три міри муки, указує за словами їх, на три роди: бо дружиною, по ученню їх, називається Премудрість; трьома заходами муки-трі роду людей: духовний, душевний, земний; закваскою ж, названий сам Спаситель. І Павло, роздільно говорить про земних, душевних і духовних, в одному місці: "який перст, такі і персти" (1 Кори. 15:48), в іншому: "душевна людина не приймає того, що від духу" (1 Кори. 2:14), і ще: "духовний міркує про все" (1 Кори. 2:15). Слова: душевний не приймає духу, говорять, сказані про Деміурга, який, як душевний, не знав ні Матері, яка духовна, ні її сім'я, ні еонів пліроми. А про те, що Спаситель воспріял початки тих, кого мав врятувати, Павло, учать вони, сказав: якщо початок святий, то і прімешеніє (Рим. 11:16); і початком назване духовне, а прімешенієм названі ми, тобто, душевна церква, тісто якої, за їх словами, прийняв Спаситель і підняв Собою, тому що був закваска.

4. І те, що Ахамов блукала зовні Пліроми, здобула освіту від Христа, і була стягнута Спасительом, вказано, говорять, Ним Самим, коли сказав Він, що прийшов до вівці, що заблукала (Лк. 15:4.8). Бо вівцею що заблукала, по їх поясненню, називається їх Матірь, яку, як думають, посіяна тутешня Церква, а блужданіємт - перебування зовні Пліроми, серед всіх тих пристрастей, від яких, по їх припущенню, відбулася речовина. А жінкою, що мете будинок, і що знаходить драхми, названа, по їх поясненню, горішня Премудрість, яка, втративши своє Подумування, знаходить його потім, після очищення всього пришестям Спасителя. Тому і Подумування, на думку їх, повертається всередину Пліроми. Сімеон, що узяв Христа на руки і подякував Бога і що сказав: "нині відпускаєш раба Твого, Владика, по слову Твоєму, з світом" (Лк. 2:28), говорять є образ Деміурга, який після пришестя Спасителя, дізнався про своє переміщення і подякував Глибину. І Ганна, яка називається в Євангелії (Лк. 2:36) пророком, і яка проживши з чоловіком сім років, решта всього часу пребила вдовою до того часу, коли побачивши Спасителя, дізналася його, і говорила про нього всього, затверджують вони, вельми ясно указує на Ахамофу, яка, не багато відевши Спасителя з його однолітками, в решту всього часу залишалася в середньому місці і чекала, коли Він знову прийде, і відновить її в її четі. І ім'я її зазначене Спасительом в словах: "і виправдалася премудрість чадами своїми" (Лк. 7:35), а рівно і Павлом в словах: "ми премудрість проповідуємо між досконалими" (1 Кори. 2:6). Павло, як затверджують, зробив вказівку і на поєднання усередині Пліроми, показавши їх за допомогою одного; бо, їжа про поєднання в цьому житті, сказав: "таємниця ця велика: я говорю по відношенню до Христа і Церкви" (Еф. 5:32).

5. Ще учать, що учень Господній Іоанн вказав на першу осмерицью, і говорять наступне; "учень Господній Іоанн, бажаючи сказати про походження всього, про те, як Отець привів все в буття, припускає деякий початок, перш за все народжений Богом, яке називається Сином, Єдинородним і Богом, в якому Отець провів все у вигляді сім'я; Ним, говорить, проведено Слово, і в нім вся суть еонів, якій потім Само Слово дало образ. Отже, поєліку він говорить про перше приведення в буття; то доречно веде учення від початку, тобто, від Сина і Слова. Говорить же так: "на початку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог було Слово. Цей був на початку у Бога" (Ін. 1:1-2). Розрізнивши спершу три: Бога, Почало і Слово, знову сполучає їх, для того, щоб показати і походження кожного з двох, тобто, і Сина і Слова, і їх єднання між собою і з Отцем, бо в Отцеві і від Отця почало, а на початку і від початку Слово. Тому добре він сказав: "на початку було Слово", бо воно було в Синові; і "Слово було у Бога", бо у Бога було і почало; і "Бог був Слово", це природно, бо народжене від Бога є Бог. "Цей був на початку у Бога", - показує порядок походження. "Все відбулося через Нього, і без Нього нічого не почало бути" (Ін. 1:3) тому що Слово для всіх подальших за ним еонів стало винуватцем образу і походження. Але "що відбулося в Нім, говорить, є життя" (Ін. 1:3-4); тут вказав і на поєднання; бо про все сказав, що воно відбулося через Нього, а про життя, - що вона відбулася в Нім. Тому життя, як що відбулася в Нім, сроднєє з Ним, ніж те, що відбувалося через Нього: вона існує разом з ним і їм розвивається. Коли Іоанн додає: "і життя було світло человеков", то, згадавши, тільки про Людину, цим же словом зазначив і Церкву для того, щоб одним ім'ям виявити їх спілкування через поєднання. Бо від Слова і Життя відбулися Людина і Церква. Він назвав Життя світлом человеков, тому що вони освітлені нею, тобто утворені і явили. Про це і Павло говорив: "що все робиться явним, світло є" (Еф. 5:13). Тому оскільки Життя зробило явними і народило Людину і Церкву, то і названа світлом їх. Отже Іоанн цими словами, ясно вказав окрім іншого, і другу четверицью: Слово і Життя, Людину і Церкву. Але і першу четверицью зазначив він. Бо висловлюючи вчення про Спасителя, і кажучи, що все зовні Пліроми Їм утворено, називає Його плодом всієї Пліроми. Говорить про нього, що "Він світло в тьмі, що світиться і нею не обійнятий" (Ін. 1:5), тому що влаштувавши все, що відбулося від пристрасті, він залишився сему невідомий. Також називає Його сином, і істиною, і життям, і словом, що стало плоттю, - якого славу, говорить, ми бачили, і була слава Його така, яка була слава Єдинородного, від Отця дана йому, повна благодаті і істини" (Ін. 1:14). (Говорить він так: "і Слово стало плоттю, і мешкало з нами, і ми бачили славу Його: славу як Єдинородного від Отця, - повне благодать і істини). Отже Іоанн ясно вказав і першу четверицью, сказавши про Отця, Благодать, Єдинородному і Істині. Так Іоанн сказав про Матір всіх эонов-першою осмерицьі; бо говорить про Отця. Благодать, Єдинородному, Істині, Слові, Житті, Людині, Церкві. Таке учення Птоломея.

Гл. IX. Спростування єретичних тлумачень.

1 Бачиш, коханий, спосіб, яким спокушають свої розуми, насилуючи писання і роблячи замах ними підтвердити свою вигадку. Для цього-то я і запропонував самі їх слова, щоб з них ти зрозумів хитрість їх действованія і лукавство їх помилки. Бо по-перше, якби Іоанн мав на увазі вказати на горішню осмерицью, то він дотримав би порядок походження, і першу четверицью, - саму високоповажну, як говорять вони, пойменував би в перших словах, а потім приєднав би другу, щоб порядком імен був показаний порядок осмерицьі, а не після такого проміжку, неначе забув, але потім пригадавши, після всього згадав про першу четверицьі. Притому, маючи намір зазначити поєднання, він не пропустив би імені Церкви; але або, для збереження єдності, всюди і при інших поєднаннях задовольнявся б найменуванням чоловічих еонів, оскільки при них рівно могли б матися на увазі жіночі, або, якби перерахував чоловік в іншій четі, то оголосив би і про дружину Людини, а не надав би нам дістатися до її імені за допомогою ворожіння.

2. Отже очевидна брехливість цього пояснення. Іоанн сповіщає єдиного Бога вседержителя, і єдиного Єдинородного Христа Ісуса, про якого говорить, що все відбулося через Нього, що Він Син Божий, - Він – Єдинородний , Він - Творець всього, Він - світло істинний, такий, що освічує всяку людину (Ін. 1:9), Він Творець миру, Він прийшов до своїх (Ін. 1:11), Він Самий став плоть бути, і мешкав з нами; а вони пристойно перекручувавши цей виклад, стверджують, що один був Єдинородний за походженням, якого називають і Початком, а інший був Спаситель, і щоб інше було Слово - син єдинородного, і інший був Христос, вироблений для відновлення Пліроми. Таким чином віднявши у істини кожен з приведених виразів і зловживаючи іменами, вони перенесли їх у власну систему, так що на їх думку Іоанн у всіх своїх словах не робить згадки про Господа Ісуса Христе. Бо, якщо він говорив про Отця, Благодать, Єдинородному, Істині, Слові, Житті, Людині і Церкві, то, по їх припущенню, говорив про першу осмерицьі, у якій ще немає Ісуса, немає Христа, вчителя Іоаннова. Але що апостол говорив не про їх поєднання, а про Господа нашого Ісуса Христе, Якого визнає також Словом Божіїм, це він сам зробив очевидним. Бо, зводячи свою мову про Слово, про яке говорив вище на початку, додає пояснення: "і Слово стало плоттю і мешкало з нами". А по їх припущенню, не Слово зробилося плоттю, тому що воно не виходило ніколи зовні Пліроми, але Спаситель утворений особливим домобудівництвом і по буттю пізніший Слова.

3. Отже навчитеся безрозсудні, що Слово Божіє є цією самий Ісус, Який постраждав за нас, Який мешкав між нами. Бо якби інший який з еонів зробився плоттю ради нашого порятунку; то ймовірно апостол сказав би про інше. Якщо ж Слово Отця, яке зійшло, теж саме, яке і зійшло (Еф. 5:10), тобто, Єдинородний Син єдиного Бога, по благоволінню Отця що утілився ради человеков; то звичайно апостол веде мову не про інше кому, і не про осмерицьі, але Господу Ісусові Христе. А на думку їх, по суті Слово не стало плоттю. Вони говорять, що Спаситель вдягався в душевне тіло, по домобудівництву таке утворене непрореченим подумуванням, щоб зробитися видимим і відчутним. А плоть є від початку складене Богом Адаму освіта з персті; і Іоанн оголошує, що сію плотію істинно стало Слово Божіє. Отже рушилася їх перша і родоначальна осмерицья. Бо якщо виявляється, що один і той же є і Слово, і Єдинородний, і Життя, і Світло, і Спаситель, і Христос, і Син Божий, і цей же Самий утілився нас ради, то рушилася будівля їх осмерицьі. А з руйнуванням її, падає і вся їх система, з якою вони ніби в помилковому сонному мріянні вторгаються в Писання, склавши своє власне припущення.

4. Потім збираючи розсіяні по місцях слова і імена, переносять, як ми раніше сказали, з природного зв'язку в неприродний, поступаючи подібно до тих, які, задавшись якими-небудь думками, прагнуть потім обробити їх з поем Гомера, так що недосвідченим представляється, ніби Гомер склав вірші на цю, тільки що виконане завдання, і багато доладною послідовністю віршів захоплюються до думки, не чи дійсно Гомер так склав. Так поступив один, описуючи Гомеровимі віршами Іракла, відправленого Еврісфєєм за пекельним псом, - бо ніщо не перешкоджає для прикладу привести їх, тому що прийоми у тих і інших однакові. Це сказав, і, стенящего тужливо, вислав з дому Чоловіка Іракла, здійснює подвигів дивних, Чоловік Еврісфей, Персєїда Сфенела нащадок, Пса відвести з Ерева від страшного бога Аїда. Вийшов він в шлях, ніби житель нагорний-льов, силою гордий, Швидко через місто; його проводжали всі близькі серцю, Деви молода, і хлопці, багатостраждальні старецьи, Плакавши після нього безутішно, що неначе на смерть відходить. Подали ж допомогу і Ермій і світла поглядом Афіна Знаючи люб'язного брата, і як він в душі стурбований).

Ці вірші узяті з різних місць Іліади і Одісєї Гомера.

Хто з нехитрих не захопиться цими віршами, і не подумає, що так склав їх Гомер на ту ж саму тему? Але знаючий Гомерови пісні вірші ці визнає, а змісту не визнає; бо йому відомо, що з них один сказаний про Одіссею, інший про самого Іракля, інший про Пріама, а інший про Менелая і Агамемнона: розібравши ці вірші, і кожен з них повернувши у власне його місце, він зруйнує справжній твір. Що так і містить неухильно правило істини, яке прийняв через хрещення, визнає імена, слова і притчі, узяті з Писань, але не визнає блюзнірського застосування, яке з них зроблене. Бо хоч і дізнається камені, але лисицю не прийме за зображення пануючи, і кожен вислів, повернувши в свій зв'язок і приклавши до тіла істини, оголить вигадку їх і покаже його неспроможність.

5. Але оскільки в цій сцені не дістає відпустки, щоб хто-небудь, прослідкувавши до кінця блазеньське уявлення їх, міг привнести опровержітельноє слово, то ми заблагорассуділі наперед показати, в чому самі батьки цієї байки різняться між собою, як би що надихаються різними духами лестчимі. Бо вже з цього, і раніше доказу, вельми ясно можна зрозуміти твердість істини, Церквою, що сповіщається, і помилковість складеного ними учення. ?

Гл. X. Єдність Віри Церкві у всьому світі.

1. Церква, хоча розсіяна по всьому всесвіту навіть до кінців землі, але прийняла від апостолів і від учнів їх віру в єдиного Бога Отця, Вседержителя, що створив небо і землю, і море, і все, що в них, і в єдиного Христа Ісуса, Сина Божія, що утілився для нашого порятунку, і в Духу Святого, через пророків що сповістив все домобудівництво Божіє і пришестя і народження від Деви, і страждання і воскресіння з мертвих і піднесло в плоті на небо полюбленого Христа Ісуса Господа нашого, а також явище Його з небес в славі Отчою, щоб "очолити все" (Еф. 1:10) і воскресити всяку плоть всього людства, та перед Христом Ісусом, Господом нашим і Богом, Спасом і Царем, по благоволінню Отця невидимого, "преклониться всяке коліно небесних і земних і пекельних, і всяка мова сповідатиме Йому" (Флп. 2:10), і та створить Він праведний суд про всіх: духів злості і ангелів, що погрішили і отпадших, а також і нечестивих, неправедних, беззаконних і блюзнірських людей Він пошле у вогонь вічний, навпроти праведним і святим, таким, що дотримував заповіді Його і що пребывшим в любові до Нього від початку або після розкаяння, дарує життя, подасть нетління і створить вічну славу.

2. Прийнявши це учення і цю віру, Церкву, хоч і розсіяна по всьому світу, - як я сказав, - ретельно зберігає їх, як би мешкаючи в одному будинку; однаково вірує цьому, як би має одну душу і одне серце; згідно проповідує це, учить і передає, як би у нею були одні вуста. Бо хоча в світі мови різні, але сила переказу одна і та ж. Не інакше вірять, і нерізне мають переказ церкви, засновані в Германії, в Іспанії, в Галії, на Сході, в Єгипті, в Лівії, і в середині миру. Але як сонце - це творіння Божіє у всьому світі одне і те ж, так і проповідь істини скрізь сяє і освічує всіх людей, бажаючих прідті в пізнання істини. І ні вельми сильний в слові з предстоятелів церковних не скаже іншого порівняно з цим ученням, бо ніхто не вищий за Вчителя, - ні слабкий в слові не зменшить переказу. Бо, оскільки віра одна і та ж, то і той, хто багато що може сказати про неї, не додає, і хто мале, не зменшує.

3. Більше ж або менше знання деяких, у міру розуміння, полягає не в зміні самого змісту, - не в тому щоб вигадували іншого Бога, окрім Творця. Творця і Живильника цього всесвіту, неначе не задовольняючись Їм, або іншого Христа, або іншого Єдинородного; але в тому, що ретельно досліджують думку сказаного в притчах і соглашают із змістом віри, - в тому, що розкривають хід справ і домобудівництво Божіє щодо роду людського; показують, що Бог явив довготерпінню до відступництва злочинних ангелів і до преслушанію людей; пояснюють, чому один і той же Бог створив одне - тимчасове, інше - вічне, одне - небесне, інше - земне; розуміють, чому Бог, будучи невидимий, був пророкам не в одному вигляді, але різним різно; показують, чому були багато заповітів з родом людським, і учать, яка відмітна властивість кожного із заповітів; досліджують, чому "Бог уклав все в невірі, щоб всіх помилувати" (Рим. 11:32); з вдячним відчуттям зображають, для чого Слово Божіє стало плотію і постраждало; сповіщають, чому пришестя Сина Божія відкрилося в останнім часом, тобто, в кінці, а не на початку; розкривають, що міститься в Писанні про кінець і про майбутньому; не умовчують і про те, чому народи, що не мали покладання надії, створив Бог "співспадкоємцями, складовими одне тіло, і сопрічастникамі з святими" (Еф. 3:6); сповіщають, як "це смертне тіло вдягатиметься в безсмертя, і тлінне в нетління" 1 Кори. 15:54); проповідують, в якому сенсі (Господь) говорить: "не народ став народ і некохана - кохана (Ос. 2:23); яким чином набагато "численніше за чад у самотньої, ніж у імущої чоловіка" (Іс. 54:1). Про це-то і подібному вигукнув апостол: "про глибина багатства і премудрості і знання Божія! Як незбагненні суди Його, і нєїсследіми шляхи Його" (Рим. 11:33)! У цьому полягає знання, а не в тому, щоб вище за Творця і Зіждітеля вигадувати Йому і собі Матірь - Подумування блукаючого еона - і доходити до такого богохульства; і не в тому, щоб помилково придумувати ще вище за цю матір Плірому, що складається то з тридцяти, то з незліченного племені еонів, як говорять ці учителі, по істині позбавлені божественного розуміння: тоді як вся Церква, як ми сказали раніше, має у всьому світі одну і ту ж віру.

Гл. XI. Думки Валентина і розбіжність з ним учнів його.

1. Подивимося тепер і на непостійність думок цих (ересеучителей), як вони, двоє або троє, про одне і те ж говорять не одне і те ж, але протіворечат між собою і по суті поділа і в іменах. Бо перший з них, Валентин, який пристосував початки, так званій, Ґностиці єресі до особливого характеру своєї школи, учив так: є не іменована Двійця, якою одна частина називається Непрореченим, а інша Мовчанням. Потім від цієї Двоїди відбулася друга Двійця, одну частину якої Валентин іменує Отцем, а іншу Істинною. Ця четверицья провела: Слово і Життя, Людину і Церкву. Це - перша осмерицья. Словом і Життям, говорить він, проведено десять сил, як говорили ми раніше, а Людиною і Церквою дванадцять сил, з яких що одна відступила і втратила колишнє положення, провела все остальноє. Меж Валентин припускав два: один між Глибиною і рештою Пліромою, що розмежовує народжених еонів від ненародженого Отця, а інший, що відокремлює їх Матірь від Пліроми. Христос проведений не еонамі Пліроми, але Матерію, що знаходилася зовні Пліроми, по спогаду кращих речей, і породжений нею з якоюсь тінню. Він же, будучи чоловічої підлоги, відсік від себе цю тінь і зійшов в Плірому; а Матірь, залишившись з тінню і позбувшись духовної суті, провела на світло іншого сина; це - Деміург, якого він називає також Вседержителем підлеглого йому. Валентин також, подібно лжєїменним Ґностикам, про яких ще говоритимемо, стверджував, що разом з Деміургом проведений і лівий князь, і Твір Ісуса на світло приписував тому, що іноді відокремився від Матері їх і що приєднався до остальним, тобто, Бажаному, такому, що іноді ж повернувся в Плірому, тобто Христу, а іноді Людині і Церкві. І про Дух Святому говорить, що проведений Істиною, і немабуть входить до еонам для розбору між ними і запліднення їх, і еони через нього проводять насадження істини.
2. А Секунд говорить, що перша осмерицья складається з Четверицьі правою і Четверицьі лівою, і першу учить називати світлом, а іншу - тьмою; про силу ж що відступила і отпадшей говорить, що вона відбулася не прямо від тридцяти еонів, але від плодів їх.

3. Інший же знаменитий між ними вчитель, тягнучись вище і як би до досконалішого знання, про першу Четверицьі говорить так: є перш за все деяка Першооснова недомислімоє, непроречене і неіменоване, яке я називаю одиничністю (monothos). З сію одиничністю сопрісутствуєт сила, яку називаю єдністю (enothos). Ці одиничність і єдність, будучи одне, провели, втім не проводячи власне чого-небудь окремого від себе, - почало всього уявне, ненароджене і невидиме, яке слово називає одиницею (monas). З сію одиницею сопрісутствуєт єдиносущна нею сила, яку знову називаю єдиним (toen). Ці-то сили - одиничність і єдність, одиниця і едіноє-проїзвелі інші породження еонів.

4. На жаль, на жаль! і ох, ох! Бо справді доречні ці плачевні вигуки при такій зухвалості в творі імен, яку він показав, без жодного сорому даючи імена своєму лганью. Бо кажучи: "є деяке, передування всьому, Першооснова недомислімоє, яке називаю одиничністю", і ще: "з сію одиничністю сопрісутствуєт сила, яку називаю єдністю", дуже ясно, він признався, що сказане їсть його власну вигадку, і що він сам дав своїй вигадці імена, ніким іншим раніше недаванниє. І ясно, що сам він наважився скласти такі імена, так що якби він не з'явився на світло, то не було б до сьогодні імені для Істини. Але у такому разі ніщо не перешкоджає і іншому кому-небудь для того ж самого предмету призначити наприклад, такі імена: їсть деяку Першооснову царствене, недомислімоє, сила, що існує раніше всякої істоти, тягнеться у всякому напрямі. З нею сопрісутствуєт сила, яку я називаю Гарбузом: з сію Гарбузом сопрісутствуєт сила, яку я називаю Препустотою. Цей Гарбуз і Препустота, будучи одне, провели - втім, не проводячи власне чого-небудь окремого від себе - плід звідусіль видимий, с'едомий і солодкий, який плід слово називає Огірком. З цим Огірком існує сила тій же з ним суті, яку я називаю Динею. Ці сили - Гарбуз, Препустота, Огірок і Диня провели решту безлічі навіжених динь Валентина. - Бо якщо можна та мова, яка уживається відносно всесвітом, переробляти в роді першої Четверицьі, і якщо хто-небудь сам може призначати які йому завгодно імена, хто заборонить нам прийнятий і ці імена, набагато інших вірогідніші, як загальновживані і загальновідомі?

5. Інші з них, втім, наступними іменами назвали першу і родоначальну осмерицью, саме: перше - Першооснова, потім - Недомислімоє, третє, - Непроречене, четверте - Невидиме; і першою Першоосновою проведено, на першому і п'ятому місці, Почало, а Недомислімим, на другому і шостому місці, проведене Незбагненне, Непрореченим, на третьому і сьомому місці, Неіменоване, і Невидимим, на четвертому і восьмому місці, Ненароджене. Це Плірома першою осмерицьі. Ці сили існували раніше Глибини і Мовчання, як думають вони, бажаючи показатися досконалими найдосконаліших і що більш знають, ніж самі Ґностики. До таких справедливо було б вигукнути: пустослови мудреці! Бо і про саму Глибину у них багато різних думок. Одні говорять, що вона не має чети, не є ні чоловічої підлоги, ні жіночого, і взагалі не є що-небудь; а інші називають її чоловічий-жіночою, приписуючи їй єство гермафродита. Ще інші сполучають з нею Мовчання, як дружину, щоб утворилася перша чета.

Гл. XII. Учення послідовників Птолемея і Колорбаса.

1. Але послідовники Птолемєє говорять, що Глибина має два чоловік, яких називають ще Розташуваннями (Diaqeseis),- Думку і Волю. Бо вона раніше, - говорять, - замислила провести, а потім захотіла. Тому, від взаємного як би срастворенія цих двох розташувань або сил, тобто Думки і Воля, відбулася чета, що складається з Єдинородного і Істини. Вони вийшли як видимі типи і образи двох невидимих розташувань Отця: Розум - образ Волі, Істина - Думки, і тому образ пізніший за народжену Волю - чоловічої підлоги, а образ ненародженої Думки - жіночого. Таким чином Воля стала як би силою Думки, бо Думка завжди замислювала тільки твір, але сама по собі не могла провести, що задумала. Але коли перевершила до неї сила Волі, тоді провела, що задумала.
2. Чи не бачиш, люб'язний друже, що ці учителі мали на увазі більшого Зевса Гомерова, який від неспокою не спав, але все думав, як би пошанувати ахіллеса і погубити безліч греків, чим Владику всесвіту, Який разом з тим, як має думку, і здійснює те, що захотів, і разом з хотенієм має в думці, що захотів, Який має в думці тоді, коли що хоче, і тоді хоче, коли має в думці, будучи важ думка (важ - воля, важ - розум, важ - світло), важ око, важ слух, важ джерело всіх благ.

3. Але деякі з них, що рахують себе розумніше за інших, говорять, що перша осмерицья відбулася не поступово, так щоб один еон походив від іншого, але всі вони разом і заразом проведені були Первоотцем і Його Мислію. Так затверджують вони, нібито самі повівалі при пологах. І за словами їх, не від Слова і Життя народилися Людина і Церква, як думали інші, але від Людини і Церкви - Слово і Життя. Вони говорять таким чином: що Первоотец замислив провести, то названо Отцем; поєліку ж що провів Він, було істинне, то це назване Істиною. Коли захотів показати себе, то це назване Людиною; коли ж провів тих, кого заздалегідь мав в думці, цьому дано ім'я Церкви. Людина вимовила Слово: це - первородний Син; за Словом же слідує Життя, і таким чином закінчилася перша осмерицья.

4. Багато розбіжності у них і про Спасительа. Одні говорять, що Він відбувся від всіх, чому і називається Благоволенний (Eydokitos), тому що вся Плірома благоволила через нього прославити Отця. Інші говорять, що Він проведений одними тими десятьма еонамі, які відбулися від Слова і Життя, і зберігає імена прародителів. Інші ж говорять, що проведений дванадцятьма еонамі, що відбулися від Людини і Церкви, і тому сповідає Себе Сином Людським, як провідний рід від Людини. Інші ж говорять, що Він приведений в буття Христом і Святим Духом, які були вироблені для зміцнення Пліроми, і тому Він називається Христом, зберігаючи назву Отця, яким проведений. Інші ще між ними говорять, що Первоотец всього, Першооснове і Недомислімоє, називається Людиною, і в цьому полягає велике і сокровенне таїнство, що превисшая всього і всесодержітельная Сила називається Людиною, і тому-то Спаситель називає Себе Сином Людським.
Гл. ХIII. Брехливі і нечестиві дії Марка.

1. Є між цими єретиками хтось на ім'я Марка, що хвалиться бути ісправітелем свого вчителя. Будучи вельми майстерний в чарівничих витівках, він спокусив ними безліч чоловіків і жінок і привернув до себе, як що володіє найбільшим знанням і що отримав найбільшу силу з незримих і неіменованих місць, через що є по істині передвісником антихриста. З'єднавши ігри Анаксилая з витівками так званих чародіїв, він дає людям безглуздим і таким, що вижив з розуму думати, що робить таким чином чудеса.

2. Показуючи вигляд, ніби здійснює євхаристію над чашами, наповненими вином, і дуже довго розтягуючи слово покликання, проводить те, що вони здаються багряними і червоними, від чого думають, ніби в його чашу, по силі його покликання, Благодать всевишнього виділяє свою кров, і присутні сильно бажають скуштувати цього пиття, щоб і в них вилилася Благодать, що закликалася чародієм. Також, подавши жінкам наповнені судини, велить їм здійснювати євхаристію в його присутності.

І коли це буде зроблено, бере іншу чашу, набагато більшу тій, над якою здійснювала євхаристію залучена в обман, і з меншої чаші, над якою жінка зробила євхаристію, переливає в принесену ним, кажучи при цьому так: "перш за все суща, не домислімая і непроречена Благодать та виконає твою внутрішню людину і помножить в тобі своє знання, посевая зерно гірчичне в добру землю". І ще сказавши сему подібне і привівши нещасну в шаленство, показує себе чудотворцем, оскільки велика чаша наповнилася з малої, так що з неї ллється он. Роблячи і інше подібне сему, він ввів в обман і захопив за собою багато.

3. Ймовірно, він має при собі і якого-небудь біса, за допомогою якого і сам представляється таким, що пророкує, і робить такими, що пророкують жінок, яких пошанує гідними бути учасницями його Благодаті. Бо він всього більш має справу з жінками, і притому з чепуристими, такими, що одягаються в багряницю, і найбагатшими, яких часто прагне захопити, влесливо кажучи їм: "хочу викласти тобі моїй Благодаті, тому що Отець всього завжди бачить ангела твого перед особою Своїм. Місце ж твоєї величності між нами: нам потрібно скласти одне. Прийми спершу від мене і через мене Благодать. Готуйся, як наречена, чекаюча жениха свого, та будеш те, що - я, і я буду, що - ти. Постав в шлюбному чертозі твого сім'я світла. Прийми від мене жениха, вміщай його і вмістися в нім. Ось Благодать зійшла на тебе, отверзі вуста твої і пророкуй". Коли ж жінка відповість: "ніколи я не пророкувала і неумела пророкувати"; тоді він удруге роблячи якісь покликання, до поразки одурюваною, говорить їй: "отверзі вуста свої і говори, що б то не було, і - ти будеш пророкувати". А жінка, надмівшаяся і що захопилася від таких слів, розгорівшись душею від очікування того, що сама буде пророкувати, при посиленому більш належного серцебитті, наважується говорити і говорить дурниця і все, що трапиться, порожньо і зухвало, як розпалена порожнім вітром (як сказав про таких кращий нас, що душа буває зухвала і безсоромна, коли розпалена порожнім повітрям). І з тих пір почитав себе пророком, і дякує Марку, що дав їй від своєї Благодаті, і прагне відплатити йому не тільки даром майна (чому він і зібрав дуже ті, що багато здобуваються), по і тілесним спілкуванням, бажаючи у всьому мати єднання з ним, щоб скласти одне з ним.

4. Але деякі з вірніших жінок, що мають страх Божий і що не піддалися обдурю, - хоча Марк і старався їх, подібно до інших, ввести в обман, повеліваючи їм пророкувати, - відкинувши і проклявши його, вже відокремилися від такого зборища тих, що провіщають; тому що точно знали, що пророчествованіє буває у людей не від чародія Марка, але кому Бог зверху пошле благодать Свою, ті мають богодарованноє пророцтво і говорять там і тоді, де і коли Богові завгодно, а не коли Марк велить. Бо що повеліває більше і господственнєє того, чому дається веління: перше начальникує, а друге підпорядковане. Тому, якщо повеліває Марк або інший хто-небудь, як в звичаї у них - завжди бавитися на вечерях по долі і один одному наказувати пророкувати і провіщати самим собі по власних своїм бажанням; то що повеліває, хоча він і людина, буде більше і господственнєє духу пророчого, що неможливе. Але ці духи, яким вони повелівають, і які говорять, коли ним завгодно, суть духи земні і безсилі, втім зухвалі і безсоромні, висилані сатаною на зваблювання і погибель тих, які не зберігають твердо віри, ізначала прийнятою від Церкви.

5. А що цей Марк, по відношенню до деяких з жінок, хоч і не до всіх, щоб збезчестити їх і по тілу, вживав в справу особливі засоби до збудження любові і зваблювання, - це багато раз ісповедивалі вони самі, повернувшись в церкву Божію, саме, що вони і тілесно були розбещені ним і любили його вельми пристрасно. Так цій самій біді піддався один диякон з наших в Асиі прийнявши Марка в будинок свій: у нього була красива дружина, яку цей чародій розтлив, як етично, так і тілесно, і вона багато часу слідувала за ним; потім, коли братія з великою працею обернули її, вона весь час проводила в сповіданні гріха, плакавши і ридаючи про розтління, якому піддалася від цього чародія.

6. Також деякі учні його, займаючись тими ж справами, ввели в обман і розтлили багато простакуватих жінок. Вони проголошують себе досконалими, так що ніхто, ні-навіть Павло або Петро або інший хто з апостолів, не може порівнятися з ними по величі знання, а напроти того, вони більш за всіх знають і одні проковтнули велич знання про непроречену силу. Вони говорять також, що вони, по висоті своїй, вище за всяку силу, а тому і роблять всі вільно, не має ні в чому ніякого страху, бо по силі спокутування (apolytrosis) робляться недоступними і невидимими для Судії. Якщо ж Він і затримає їх, то вони, з'явившись йому із спокутуванням, скажуть наступне: "про Ти, пріседящая Богові і таємничому передвічному Мовчанню. Ти, при путеводстве і навіюванні якої, величність, що завжди бачить обличчя Отця, запозичує зверху свої образи, уявивши яких багатовідважна, по добрості Первоотца, провела нас в подібність тим образам, коли думка про горнем предносилась їй, як сонне бачення: ось близько Судія, і глашатай велить мені захищатися. Ти, як та, що знає поділа нас обох, представ Судії слово за нас обидва, оскільки справа наше одне". Скоро почувши це, Матірь покладає на них Гомерівський шолом Аїда, щоб ним немабуть уникнути Судії; і негайно захопивши їх, вводить в шлюбний чертог і віддає їх женихам.
7. Такими словами і діями вони і в наших Ронських країнах спокусили багато жінок, будучи спалені в совісті своїй. Деякі з них одні наяву сповідаються в цьому, а інші по сорому не вирішувалися на це, і таємно, деяким чином зневірившись в житті Божієй, частиною зовсім відступили, а частиною знаходяться в положенні, що коливається, і випробовують те, про що прислів'я говорить: ні туди, ні сюди, -вот плід їх від сім'я чад знання.

Гл. XIV. Гіпотези Марка і інших щодо букв і складів.

1. Цей же Марк, кажучи про себе, що він виключно один зробився ложеснамі і приймачем Колорвасова Мовчання, як його єдинородний, породив вкладене в нього сім'я якось так: до нього зійшла з невидимих і неіменованих місць сама всевисочайшая Четверицья у вигляді жіночому (поєліку, як говорить він, чоловічого в ній мир не міг винести), і розкрила йому, що таке вона сама, і виклала йому виключно одному приведення в буття всього, чого не відкривала ніколи нікому ні з богів, ні з людей. Так сказала вона: "і спершу, коли безвладний Отець, недомислімий і непричетний суті, ні чоловічої підлоги, ні жіночого, захотів, щоб його непроречене зробилося прореченим, і невидиме прийняло образ, - отверз вуста і випустив слово подібне до нього самого, яке, з'явившись, показало йому, що він був, тому що з'явилося образом невидимого. Вислів же імені відбувався так: Отець ізглаголал перше слово його імені, яке було початком всіх остальних, і воно склалося з чотирьох стихій; додав другий склад, і він складався з чотирьох стихій; потім прорік третій, який складався з десяти стихій; прорік після цього і ще склад, який складався з дванадцяти стихій. Тому, вислів всього імені склався з тридцяти стихій і чотирьох складів. Кожна ж з цих стихій має свої букви, своє зображення, свою вимову, свої види і образи; і з них немає жодної, яка б мала на увазі образ того, чия вона стихія, і жодна не знає його, навіть не знає вимови найближчої до неї стихії: напроти того те, що прорікається нею почитало за ціле ім'я, як би вона прорікала все. Бо кожна стихія, хоча є частина цілого, свій власний звук почитав за ціле ім'я. І вона не перестануть видавати свій звук, поки, видаючи звук одна по одній, не дійдуть до останньої букви останньої стихії. Тоді-то, всього, коли все зійдеться в одну букву, і вимовить один і той же звук; подібність цього вислову, на думку його, в тому, коли ми разом говоримо: амінь. Звуки ж складають форму що не має суті і ненародженого Еона; і це - суть образи, яких Господь назвав ангелами, що невпинно бачать обличчя Отця.

2. Загальними і споживаними іменами для цих стихій він визнавав еони, слова, коріння, насіння, повнота і плоди; особливості ж кожній з них окремо, говорив він, містяться і маються на увазі під ім'ям Церкви. Остання буква останньою з цих стихій видала свій голос, і звук, що відбувся від нього, породив по образу тих стихій свої власні стихії, якими, за словами Марка, як тутешнє приведене в пристрій, так і те, що раніше цього, приведене в буття. Тим часом, говорить Марк, сама буква, звук якої супроводив дольнему звуку, узята була своїм складом горе для поповнення цілого; а звук, як би ізрінутий он, залишився поділу. А сама стихія, від якої буква з своєю вимовою зглянулася поділу, за словами його, складається з тридцяти букв, і кожна з цих тридцяти букв містить інші букви, за допомогою яких виражається ім'я букви. Та і ці інші знову іменуються іншими буквами, а ці - ще іншими, так що безліч букв тягнеться в безмежність. Але ясніше можеш зрозуміти сказане з наступного. Стихія дельта містить в собі п'ять букв: саму дельту (?), епсилон (?), ламвду (?), тав (?), і альфу (?); і ці букви у свою чергу пишуться іншими буквами, а ті інші ще іншими. Тому, якщо важ склад дельти тягнеться в нескінченність, оскільки від одних букв народжуються інші, і одні безперервно слідують за іншими, то в скільки більше тієї стихії таке море букв? І якщо так безмежна одна буква, то дивися, яка безодня букв всього імені, з яких складається Первоотец, по ученню Маркова Мовчання. Посему-то і Отець, відаючи Свою незбагненність, кожній із стихій, званих також еонамі, дав вимовляти свій власний вислів, тому що однієї не можна проректи цілого.

3. Пояснивши це Марку, Четверицья сказала: "хочу показати тобі і саму Істину, бо я звела її з горішніх жител, щоб ти побачив її голу і дізнався красу її, навіть почув її мову і здивувався мудрості її. Отже дивися: вгорі голова, це - букви: α і ω, вия (шия) - β і ψ, плечі з руками γ і χ, перси (руки) - δ і φ, стегна - ε і υ, чрево- ζ і τ, таємні уди - η і σ, стегна - θ і ρ, коліна- ι і π, гомілки - χ і ο, очі - λ і ξ, ноги - μ і ν. Таке тіло Істини, по ученню цього чародієві; такий вид стихії; таке контур букви. І цю саму стихію Марк називає Людиною і говорить, що вона є джерело всякого слова, початок всякого звуку, вислів всього непрореченого і вуста Мовчання, що мовчить. І це - її тіло; а ти, піднісшись мислію розуму, почуй з вуст Істини про Самородителе і Отцедателе - Слово".

4. Коли Четверицья сказала це, Істина, поглянувши на Марка, відкрила вуста, і сказала слово; це слово було ім'я, а це ім'я є відоме нам і що вживається нами ім'я: Христос Ісус. Сказавши це ім'я, - Істина негайно замовкла. А коли Марк чекав, що вона буде, говорити що-небудь ще, Четверицья знову вийшла на середину і сказала: "маловажним пошанував ти слово, яке чув з вуст Істини. Те ім'я, яке ти знаєш і яким думаєш володіти, не є стародавнє ім'я, бо ти володієш тільки звуком його, а сили не знаєш. Ім'я - Ісус є ім'я знаменне, таке, що складається з шести букв, відоме всім чадам покликання. Але у еонів Пліроми воно многочастно і має інший образ і інший вигляд і воно знаємо тим, які схожі на Нього і величність яких завжди перед Ним.

5. Тому знай, що ці ваші двадцять чотири букви суть образотворчі закінчення трьох сил, що містять все число горніх стихій. Уявляй, що дев'ять безмовних букв суть образи Отця і Істини, тому що і ці безмовні, тобто нєїзреченни і нєїзглаголанни; а півголосні, яких вісім, суть образи Слова і Життя, тому що вони суть як би середні між безмовними і голосними і причетні природі вищих і нижчих. Голосні ж, яких сім, суть образи Людини і Церкви, тому що голос, що відбувся від Людини, дав освіту всьому, бо звук голосу додав всьому образ. Отже букв Слова і Життя - вісім, Людини і Церкви - сім, Отця і Істини - дев'ять. Але по нерівності числа нізшел один, що перебував в Отцеві і посланий до того, від кого відокремився, для виправлення зробленого, щоб єдність пліром, маючи рівність, розвивала у всьому одну силу, яка походить від всіх. І таким чином семичисельний відділ отримав силу осмічисленного і три відділи зробилися подібними по числу, т. е., осмерицьямі, які, триразово повторюючись, дають число двадцять чотири. Але тим часом і три стихії (про яких Марк говорить, що вони зв'язані з трьома силами, чому їх шість, і від них закінчилися двадцять чотири стихії), збільшені учетверо по числу непрореченої Четверицьі, складають одне і теж число з осмерицьямі, і про них Марк говорить, що вони суть стихії Неіменованого. Вони тримаються, подібно до невидимого, трьома силами. Образи образів цих стихій - наші подвійні букви, які будучи складені з двадцятьма чотирма стихіями, по силі подібності складають число тридцять.

6. Плодом цього чисельного відношення і розташування, говорить Марк, в подібності образу з'явився Той, Який після шести днів зійшов на гору сам, - четвертий, і зробився сам - шостий, Який нісшел і утриманий в Седмерицьі, тоді як Він - славна Осмерицья, і має в Собі все число стихій. Це число виявлене, при Його пришесті до хрещення, сходженням голублячи, який є омега (?) і алфа (?); тому що число його вісімсот один. Тому і Мойсей сказав, що людина приведена в буття в день шостої. Та і по домобудівництву, для відродження першої людини з'явилася остання Людина в шостий день, тобто, в п'ять; і почало і кінець цього домобудівництва - шосту годину, в яку Він прикований до древу. Бо досконалий Розум, знаючи, що число шість має силу творення і відродження, відкрив синам світла відродження, здійснене Тим, Хто з'явився, знаменним у відношенні до цього числа. Тому, говорить Марк, і подвійні букви містять себе шестерічне число. Приєднанням цього знаменного числа до двадцяти чотирьом стихіям складається тридцяти буквене ім'я.

7. Він, по словах Маркова Мовчання, спожив, як знаряддя своє, силу семи чисел, для того, щоб виявився плід самохотной волі. А про чудовий цьому числі в справжньому випадку, говорить Мовчання, розумій, що це - Той, Який здобув освіту по первинному шестерічному числу, і який як би розділився на частини, або роздвоївся і залишився зовні, - той, хто своєю силою і мудрістю за допомогою свого породження одушевив цей світ, що складається з семи сил по подібності Седьмерицьі, і зробив його душею всього видимого. І цією справою, як проведеним по його власній волі, він сам користується; а інше, як подібності неповторному, служить Подумуванню Матері. І перше небо вимовляє α (альфа),следующее за ним ε (епсилон), третє η (іта), четверте і середнє з семи видає звук ι (іоти), п'яте ο (омікрон), шосте υ (іпсилон), сьоме і четверте від середнього вимовляє стихію ω (омега), як затверджує багато базікання, але нічого істинного що не говорить, Марково Мовчання. Ці сили, говорить воно, всі разом з'єднавшись між собою, виголошують і прославляють того, ким вони проведені; а слава цього виголошування препосилаєтся до Первоотцу. Звук цієї славослів'ї, мчавши на землю, говорить (Мовчання), зробився образователем і батьком того, що на землі.

8. На доказ цього указує на новонароджених немовлят, душа яких, при виході їх з ложесн, викрикує поодинці звук кожній з цих стихій. Тому, як ті сім сил, говорить він, прославляють Слово, душа немовлят, що так і плаче. Тому ніби і Давид сказав: "з вуст немовлят і сущих ти зробив хвалу" (Пс. 8:3), і ще: "небеса повідають славу Божію" (Пс. 18:2). Тому і душа в скорботі і лихах, в полегшення себе виголошує про o (ω) на знак хвали, щоб горішня душа пізнала її спорідненість з собою і послала їй допомогу.

9. І ось якої дурниці наговорила Четверицья щодо цілого імені, що складається з тридцяти букв, і про Глибину, що зростає з букв цього (імені), і ще про тіло Істини, з дванадцяти членів з яких кожен складається з двох букв, про її голос, яким вона ізглаголала нічого не сказавши, про дозвіл нєїзглаголанного імені, і про душу миру і людини, згідно з домобудівництвом, яке мають вони, як образи (горішніх речей). Залишається мені сказати тобі, як Четверицья показала Марку рівночисельну силу імен, щоб нічого з того, що дійшов до нас про те, що говорив він, не залишилося невідомим тобі, мій друг, як ти часто мене просив про те.
Гл. XV. Оповідь Мовчання про походження двадцяти чотирьох стихій.

1. Всемудре Мовчання сповістило йому про походження двадцяти чотирьох стихій у такому вигляді: з одиничністю співіснувала єдність; від них, як було сказано раніше, два твори: одиниця і єдине, після додатку до двох, склали чотири: бо двічі два чотири. І потім два і чотири, складені разом, явили число шість; а ці шість, будучи збільшені учетверо, породили двадцять чотири форми. І імена першої Четверицьі розуміються за тих, що не найсвятіші можуть бути прореченими, і відомі одному Синові, хоч і Отцеві ведено, що суть вони. Але є імена, які Марк вживає з повагою і з вірою; такі: Непроречений і Мовчання, Отець і Істина. Все число цієї Четверицьі складається з двадцяти чотирьох стихій; тому що ім'я: Непроречений (Arritos) має в собі сім букв, Мовчання - п'ять, Отець (patir) - п'ять, а Істина (alhteia) - сім, які, після складання в одне двічі - п'яти і дважди-семі, складають число двадцяти чотири. Таким же чином і друга четверицья Слово і Життя, Людина і Церква відкривають теж число стихій. І ім'я Спасительа, що вживається в мові: Ісус (Iesous) складається з шести букв; а непроречене Його ім'я з двадцяти чотирьох букв, і ім'я: Син Христос (uios Chreistos) з дванадцяти букв, а непроречене в Христу - з тридцяти букв. І тому, як говорить Марк, Він альфа і омега, в те, що зазначило голублячи, оскільки це - число цього птаха.

2, А Ісус, він говорить, має таке непроречене походження. Від Матері всього - першою Четверицьі у вигляді дочки відбулася друга Четверицья; і утворилася осмерицья, від якої відбулася десятерицья; таким чином відбулися десятерицья і осмерицья. Десятерицья, приєднавшись до осмерицьі і збільшивши її вдесятеро, провела число вісімдесят. Потім подесятеривши і вісімдесят, породила число вісімсот; отже все число букв, що відбулося з осмерицьі, помноженою на десятерицью, є вісімсот вісімдесят вісім, а це - Ісус, бо ім'я - Ісус, по числу, що полягає в буквах, є вісімсот вісімдесят вісім. І ось для тебе ясно, маркосіанами, що визнається, пренебесне походження Ісуса. Тому, говорять, і алфабет еллінський має вісім одиниць, вісім десятків і вісім сотень, що указує на число: вісімсот вісімдесят вісім, т. е., на Ісуса, Який складається зі всіх цих чисел; і тому іменується альфою і омегою на знак походження зі всього. І ще так говорять: якщо скласти першу Четверицью з самою собою в порядку чисел, є число десять: тому що одиниця, два, три і чотири, складені разом, складають десять, і це, на думку їх, Ісус. І слово: Христос (Creistos) говорять складаючись з осмі букв, означає першу осмерицью, яка, помножена на десять породила Ісуса. А мовиться ще: Син Христос, - це, затверджують вони, дванадесятицья; тому що ім'я - Син (uios) складається з чотирьох букв, а ім'я - Христос (Creistos) з осьмі, а ці числа в складності виявляють кількість дванадесятноє. Раніше, говорять, коли ще не з'явився символ цього імені, тобто, Ісус Син, люди були у великому невіданні і помилці. Коли ж відкрилося це шестибуквене ім'я, - що носить його, щоб зглянутися до відчуття людини, вдягався плотію, має в собі ці шість і двадцять чотири: тоді пізнавши Його, люди перестали бути в невіданні і перешли від смерті до життя, оскільки це ім'я зробилося для них шляхом до Отця істини. Бо Отець його захотів вирішить невідання і зруйнувати смерть. Дозволом же невідання зробилося пізнання Його. І для цього вибраний влаштований згідно Його хотенію по образу горішньої сили Чоловік.

3. Еони відбулися від Четверицьі. У цій Четверицьі були: Людина і Церква, Слово і Життя. Минулі ж від них сили, говорити, діяли при народженні Ісуса, що з'явився на землі. Місце Слова займав Ангел Гаврило. Життя - Святий Дух, Людини - Сила Горішнього, місце ж Церкви займала Дева. Так у Марка народжується Марією по особливому домобудівництву людина, якої, коли пройшов він ложеснамі, Отець вибрав за допомогою Слова для пізнання про Себе. Коли ж прийшов він на воду, на нього нізшел у вигляді голуба Той, Який восшел горе, і заповнив дванадесятноє число, Який має в Собі сім'я тих, які з ним разом посіяні, сходили і піднеслися. А сама нісшедшая сила, говорить Марк, їсть сім'я Отче, таке, що має в Собі і Отця і Сина, і пізнавану через них неіменовану силу Мовчання, і всіх еонів. І це є Дух, глаголавший вустами Ісуса, що сповідає себе сином людським, явив Отця, зійшов на Ісуса, і що з'єднався з Ним. Спаситель, який від домобудівництва, говорить він, зруйнував смерть, відкрив же Отця Христос. Тому ім'я - Ісус, хоча є ім'я людини, яка від домобудівництва, але дано по подібності і образу що має зійти на нього Людини. Вміщає його, Ісус став мати в Собі окрім Людини, і Саме Слово, і Отця, і Непрореченого, і Мовчання, і Істину, і Церкву, і Життя.

4. Це вже перевершує і на жаль, і ох, і всякий плачевний вигук і вираз тужи. Бо хто не зненавидить худого пісняря і творця такої брехні, бачивши Істину, обернену Марком в істукана, і притому покресленого буквами алфабету? Якщо звернутися до початку, то, по визнанню еллінів, вони недавно, саме як мовиться, вчора або третього дня, прийняли спершу від Кадма шістнадцять букв, потім з часом самі винайшли то придихові, то подвійні: після ж всіх, як то кажуть, Паламід приєднав до них довгі. Отже раніше ніж у греків зробилося це. Істини не було? Бо по твоєму ученню, Марк, тіло Істини за походженням пізніше Кадма і його попередників, пізніше також і що додали інші букви, пізніше і тебе самого, тому що ти тільки так звану тобою Істину перетворив на істукана?

5. Але хто стерпе твоє таке балакуче Мовчання, яке не іменованому дає імена, про непроречений розповідає, про нєїсследімом оповідає, і про той, кого ти називаєш безтілесним і безвідним, говорить, ніби, як одна з складних тварин, отверз вуста і вимовив слово, і це слово його, будучи подібно до того, що провів, і зробившись образом невидимого, складається проте з тридцяти стихій і з чотирьох складів. Тому, подібно до Слова, і Отець всього, за твоїми словами, з тридцяти стихій, і чотирьох складів! Або знову, хто стерпе, що ти Слово Божіє, Творця, Зіждітеля і Содетеля всього, укладаєш в образи і в числа: то в тридцять, то в двадцять чотири, то тільки в шість, рвеш Його в клаптики, ділячи на чотири склади і тридцять стихій; Господа всього, утвердівшего небеса, підводиш під число вісімсот вісімдесят вісім, неначе він був подібний до алфавіту, і Його, все охоплюючого Отця, який Сам неосяжний, підрозділяєш на четверицью, осмерицью, десятерицью і дванадесятицью, і за допомогою таких множень роз'яснюєш непроречену і недомислімую, як сам говориш, природу Отця? І кого іменуєш безтілесним і непричетним суті, тому устрояєшь суть і іпостась з безлічі букв, що народжуються одні від інших, роблячись, самі брехливим Дедалом і худим здателем первоверховной сили. І розділяєш суть, яку звеш нероздільною, на звуки німі, голосні і півголосні, і безмовні з них брехливо усвояя Отцеві всього і його Думки, ти увергнув в крайню хулу і найбільше нечестіє тих, що всіх довіряють тобі.

6. Тому справедливо і пристойно такий твоїй зухвалості божественний старець і проповідник істини волав до тебе в наступних віршах:

Творець ідолів і дивозритель Марк, Майстерний звіздар і хитрий чародій, Для підтвердження повних брехні своїх учень. Кого обдуриш ти, тим знамення кажешь, Відступною силою те дарувало тобі; - В підступності проти Бога своєму передвісникові, Тобі Отець твій сатана дає завжди Творити їх ангельською силою Азазіла.

Так говорив боголюбезний старець. Ми ж спробуємо коротко викласти решту частин тайноводства Маркосіян, хоча вони і обширні, і вивести на світло те, що довгий час ховалося: бо таким чином для всіх зручним зробиться їх викриття.

Гл. XVI. Безглузді тлумачення маркосіян.

1. Сполучаючи в одне і походження своїх еонів, і блукання і отримання вівці (Лк. 15:4), ці, все під числа що підводять, люди беруться сповістити більш таємниче, стверджуючи, що все склалося з одиниці і двійці; і вважаючи від одиниці до чотирьох, таким чином проводять десятерицью; бо один, два, три і чотири, складені разом, породили десятерічне число еонів. А також і двійця, тягнучись від самої себе вперед до шестерічного числа, саме ж: два, чотири і шість, виводить на світло дванадесятицью. І знову, якщо вважатимемо подібним же чином від двійці до десяти, то з'явиться тридесятицья, в якій міститься вісім, десять і дванадцять. Дванадесятицью ж, оскільки вона містить шестерічне число і мала його своїм супутником, називають пристрастю; і тому, затверджують, коли трапилося ухилення в дванадцятому числі, вівця відхилилася убік і заблукала, тому що відступ відбувся від дванадесятицьі. Таким же чином сповіщають, що загинула одна сила, отпадшая від дванадесятицьі; і що вона - тобто жінка, що втратила драхму, і возжегшая світильник, і що знайшла драхму (Лк. 15:8). Так і про залишкові числа, а саме: щодо драхми - дев'яти, а щодо вівці - одинадцяти, говорять, що, помножені між собою, народжують число дев'яносто дев'ять, тому що дев'ятьма одинадцять складає дев'яносто дев'ять. Посему-то, говорять, і amen (амінь) має це число.

2. Не полінуюся повідомити тебе і про інші пояснення Маркосіян, щоб тобі бачити їх плід з усіх боків. Буква ? (іта) разом з шестерічним знаком, як що знаходиться від першої букви на восьмому місці, на їх думку, є осмерицья. Потім знову, рахуючи число самих букв до іти, без шестерічного знаку, і складаючи, показують тридесятицью; бо хто в численні букв почне з альфи і кінчить ітой, виключивши шестерічний знак, і складе докупи чисельність букв, той отримає число тридцять, тому що за рахунку до букви ε (епсилон) виходить п'ятнадцять, прикладене потім до них число сім дає двадцять два, а із збільшенням до цього іти, тобто восьми, складається дуже чудна тридесятицья. І цим доводять, що осмерицья - мати тридцяти еонів. Поєліку ж тридцяте число складається з трьох сил, то воно, узяте тричі, проводить дев'яносто, бо тричі тридцять - дев'яносто. І сама трійця, тричі складена з собою, народжує дев'ять. Таким чином у них осмерицья проводить число дев'яносто дев'ять. І поєліку дванадцятий еон отпадши залишив горішніх в числі одинадцяти: то, як говорять вони, відповідний образ цього між буквами представляє λ (ламвда), бо ламвда займає одинадцяте місце між буквами, і вона ж означає число тридцять; і разом вона служить подібністю горішнього домобудівництва, тому що, якщо скласти по порядку числа самих букв від альфи до ламвди, включаючи і саму ламвду, за винятком шестерічного знаку, то складеться число дев'яносто дев'ять. А що ламвда, одинадцята по порядку, сходила для шукання подібної собі, щоб заповнити дванадесятноє число, і нашедши її поповнилася, це, говорять, відкривається з самого зовнішнього виду букви; бо ламвда, як що приходила для шукання подібної собі, і що знайшла її, і що узяла до себе, таким чином заповнила місце дванадцятої букви, тому що буква μ (мі) складається з двох ламвд (λλ). Посему-то вони, як то кажуть, за допомогою "знання" уникають країни дев'яносто дев'яти, тобто, недоліку (husterema), образу лівої руки, і женуться за єдиним, додаток якого до дев'яносто дев'яти переміщає їх на праву руку.

3. Добре знаю, друг мій, що, пробігаючи це, ти багато посмієшся такій їх мнімомудрой дурощі. Але плачу гідні ті; які таке богочестіє і велич істинно непрореченої Сили і справи домобудівництва Божія так холодно і насильницький руйнують за допомогою альфи і виті, і чисел. Хто відділяється від Церкви і послідує цим бабиним байкам, ті по істині суть самоосужденные, яких Павло повеліває нам "після першого і другого напоумлення відвертатися" (Тіт. 3:10). А учень Господній Іоанн підсилив засудження їх, порадивши нам і не вітати їх: бо що "вітає їх, говорить, повідомляється справам їх злим (2 Ін. 2). І справедливо, бо "немає вітання нечестивим, говорить Господь" (Іс. 48:2). А зверху всяких нечестія нечестиві ці люди, які говорять про Творця неба і землі, єдиного Бога Вседержителеві, вище за Яке немає іншого Бога, ніби Він проведений недоліком, і притому таким, який приведений в буття іншим недоліком, так що, на їх думку, Він - твір третього недоліку. Достовірно повинно, відкинувши і прокляв це думка, як можна далі бігти від них, і знати, що чим міцніше стоять вони за свої вигадки і радіють ними, тим більше виявляють в собі дію осмерицьі злих духів. Як впадшие в стан божевілля ніж більш сміються і здаються сильними, і всі роблять, як здорові, а інше і чудовіше здорових, тим в гіршому знаходяться стані: подібно сему і ці, ніж більш здаються такими, що високомудрують, і надмірно напружуючись виснажують свої сили, тим менш здорові по розуму. Бо коли вийде нечистий дух безумства, і потім знаходячи їх дозвільними, не для Бога, а для мирських досліджень, "бере сім інших духів лютих себе" (Мф. 12:45) і вселивши цим людям думку, ніби вони здатні осягати те, що вище за Бога, і підготувавши їх до того, що крайньому крушить, встановлює в них осмерицью злих духів безумства.





Гл. XVII. Теорія Маркосіян, що речі створені по образу невидимих речей.

1. Хочу розповісти тобі, що вони говорять і про саме творіння, яке, по тому, що влаштувало Матері, здійснене було Деміургом, - без відома його самого, - по образу невидимих речей. Спершу, говорять, проведено в образ горішньої Четверицьі чотири стихії: вогонь, вода, земля і повітря; і якщо до них додати їх дії, якось тепло і холод, сухість і вологість, то вони представляють точне зображення осмерицьі. За тим вони налічують десять сил у такий спосіб: сім тіл кругоподібних, які називають небесами, далі, охоплюючий їх круг, який називають також восьмим небом, а понад це сонце і місяць. Ці, числом десять, говорять, суть образи невидимої десятерицьі, що відбулася від Слова і Життя. А дванадесятицья означаєтся так званим довкола зодіаку; бо дванадцять знаків його, за їх словами, представляють вельми ясну подібність дочки Людини і Церкви - дванадесятицьі. І поєліку в стримування вельми швидкого звернення всесвітом, як то кажуть, зв'язано з ним верхнє небо, яке тяжіє своєю власною тяжкістю і своєю повільність врівноважує швидкість звернення всього, так що само здійснює свій обхід від знаку до знаку протягом тридцяти років: то його називають образом тієї Межі, яка затримує ту, що визнається ними тридцяту по рахунку імен Матірь. Також, за їх словами, і місяць, який обходить своє небо в тридцять днів, цими днями зображає число тридцяти еонів. І сонце, що здійснює свій обхід і що повертається на колишнє місце в крузі, дванадцятьма місяцями ясно указує на дванадесятицью. І дні, що мають своєю мірою дванадцять годин, суть образ невидимої дванадесятіци. І година, говорять, дванадцята частина дня, влаштований з тридцяти частин в образ тридесятіци. І коло самого зодіакального круга має триста шістдесят частин, бо кожен знак зодіаку має тридцять частин; так, говорять, і в цьому крузі дотриманий образ зв'язку, що існує між дванадцятьма і тридцятьма. А ще і про землю говорять, що вона розділена на дванадцять поясів, і що для кожної смуги отримуючи з небес силу в прямому напрямі і народжуючи твори відповідні силі, що робить на неї вплив, вона служить вельми ясним чином дванадесятіци і її чад.
2. Понад це, говорять, що Деміург, побажавши зробити наслідування нескінченності, вічності, безмежності і вневременності горішньою осмерицьі, і не змігши відобразити її постійного перебування і вічності, оскільки сам є плід недоліку, переклав її вічність на часи і терміни і багаторічні числа, думаючи в безлічі часів зробити подібність її безмежності. Унаслідок цього-то, говорять, оскільки істина приховалася від нього, він пішов брехні, а тому і справа його, після виконання часів, піддасться руйнуванню.

Гл. XVIII. Місця з Мойсея, що перекручуються єретиками на підтвердження їх думок.

1. Тоді як вони говорять це про творіння, кожен з них, у міру сил, щодня народжує що-небудь новіше; бо у них не почитався досконалим, хто не проводить таких великих лжей. Але необхідно показати, що з писань пророчих перетворять вони по своєму, і зробити їм викриття. Мойсей, говорять вони, починаючи оповідь про творіння, прямо на початку, указує на матірь всього словами: "на початку створив Бог небо і землю" (Побут. 1:1). Назвавши чотири: Бога і початок, небо і землю, він, як то кажуть, вказав на їх четверицью. І показуючи її невидимість і сокровенність сказав: "земля ж була невидима і неустроєнна" (Побут. 1:2). А про другу четверицьі, породженій першою четверицьію, сказав він, на їх думку, тоді, коли пойменував безодню і тьму, і в них воду і дух, що носиться над водою. І після четверицьі нагадуючи про десятерицьі, називає світло, день і ніч, твердий, вечір, і, так зване, ранок, сушу і море, і ще биліє, і на десятому місці дерево; так цими десятьма іменами він указує на десять еонів. А сила дванадесятицы зображена у нього таким чином: він говорить про сонце і місяць, про зірки і часи, про літа і китів, про риб і гадів, про птахів і чотириногих, про звірів і на довершення всього на дванадцятому місці про людину. Так, по ученню їх, Дух через Мойсея прорік і тридесятицьі. Але і людина, створена по образу горішньої сили, має в собі силу з одного джерела; вона поміщається в області головного мозку, і від неї по образу горішньої четверицьі, закінчуються чотири сили, які називаються: одна - зором, інша - слухом, третя - нюхом, четверта - смаком. Осмерицья ж, говорять, в людині представлена так: у нього - два слух, і стільки ж зору, а ще два нюх, і двоякий смак: гіркого і солодкого. Ціла ж людина, по їх ученню, містить в собі повний образ тридесятіци. а саме так: на руках в пальцях носить він десятерицью, а в цілому тілі, що розділяється на дванадцять членів, - дванадесятицью. Тіло ж ділять вони так, як розділено у них тіло Істини, про що сказали ми вище. Осмерицья, як непроречена і невидима, представляється прихованою в нутрощах.

2. А ще, затверджують вони, світило велике - сонце приведене в буття в четвертий день, з вказівкою на число чстверицьі. І опони влаштованою Мойсеєм ськинії, зроблені від віссона і синети і багряницьі і червленицьі (Іс. 26:1) на їх думку, показують той же самий образ. І подір священика, прикрашений чотирма рядами коштовних каменів (Іс. 28:17-20), як вони затверджують, означає четверицью. І якщо знаходиться в писаннях що або таке, що можна звести до чотирьох, про те говорять, що мало місце ради їх четверицьі. А осмерицья вказана так: людина, говорять, створена в осьмой день; бо вони то говорять, що людина приведена в буття в шостій, то в осьмой день; якщо тільки не говорять вони, що в шостий день створена земна людина, а в осьмой - плотяной, -ибо це розрізняється у них. Деякі думають, що інший є двостатева людина, створена за образом і подобою Божію, і це - людина духовний, а інший - людина створена із землі.

3. І пристрій під час потопу ковчега, в якому врятувалися вісім чоловік (Побут. 6:18; 1 Пет. 3:20), говорять, вельми ясно указує на рятівну осмерицью. Теж саме означає і Давид тим, що він по народженню - восьмий в числі своїх братів (1 Цар. 16:10). А ще і обрізання, що здійснювалося у восьмий день (Побут. 17:12), указує на обрізання горішньої осмерицьі. І взагалі все, що тільки знаходиться в писаннях такого, що може бути підведене під число восьми, говорять, виконує таїнство осмерицьі. І десятерицья, говорять, означаєтся десятьма народами, які Бог обіцяв дати Аврааму у володіння (Побут. 15:19), і те розпорядження Сарри, що після десяти років дає Аврааму рабиню свою Агарь для отримання від неї дітей (Побут. 16:2-3), указує на теж саме. І раб Авраамов, посланий за Ревеккою, і при колодязі що дав їй зап'ястя в десять златніц (Побут. 24:22), і брати її, що утримували її на десять днів (Побут. 24:55), ще Ієровоам, одержуючий десять корогов (3 Цар. 11:35), також десять опон ськинії (Вих. 26:1), і стовпи в десять ліктів вишиною (Вих. 36:15-17), десять синів Іаковльових, посланих вперше до Єгипту для покупки пшениці (Побут. 42:3) і десяти апостолів, яким є Господь після воскресіння у відсутності Хоми (Ін. 20:24), на думку їх, зображають невидимі десятерицью.

4. Про дванадесятицьі ж, в якій відбувалося таїнство пристрасті недоліку, з якої пристрасті, на їх думку, влаштоване видиме, говорять, що вона усюди зображена знаменно і явно. Так, за їх словами, дванадцять синів Іакова (Побут. 35:22), від яких відбулися дванадцять колін, і поцятковане слово судне з дванадцятьма каменями (Вих. 28:22), і дванадцять звонців, і дванадцять каменів, покладених Мойсеєм під горою (Вих. 24:4), а також покладених Ісусом в річці (Нав. 3:12), та інші дванадцять, покладені по той бік ріки (Нав. 4:20), і под'емлющие кивот заповіту (Нав. 3:12), і покладені Ілією при всесожженії молодика (3 Цар. 18:31), і число апостолів - і взагалі все, що містить в собі число дванадцять, зображає їх дванадесятицью. А на з'єднання всього цього, так звану тридцатицью, знаходять вказівки в тридцяти ліктях висоти Ноїва ковчега (Побут. 6:15), в Самуїлі, що садить Саула за стіл першим між тридцятьма званнимі (1 Цар. 9:22), в Давиді, коли він до тридцяти днів ховався на полі (1 Цар. 20:5), в тридцяти що увійшли разом з ним до печери (2 Цар. 23:13), і в тому, що свята ськинія в довжину була тридцяти ліктів (Вих. 26:8); і інше, що тільки знайдуть вони, по числу рівне з цим, люблять прикладати до своєї тридесятицьі.

Гл. XIX. Місця з Писання, що приводяться єретиками на підтвердження думки, ніби Отець був невідомий до Христа.

1. Я почитав необхідним додати до цього і те, як вони, вибираючи з Писань, посилюються запевнити про своє Первоотце, що було нікому невідомим до пришестя Христова, і це - для того, щоб показати, ніби Господь наш сповіщає про іншого Отця, а не про Творця цього всесвіту, якого, як сказали ми вище, вони нечестиво називають плодом недоліку. Тому слова пророка Ісаїі: "Ізраїль не пізнав Мене і народ не зрозумів Мене" (Іс. 1:3), перекручують так, ніби вони сказані про невідомість невидимої Глибини. І вислів Осиі: "немає в них істини, ні ведення Божія" (Ос. 4:1) посилюються з натяжкою застосувати до того ж. І слова: "немає того, що розуміє або взиськующего Бога, всі відхилилися з шляху, всі зробилися непридатними" (Рим. 3:11; Пс. 13:3), застосовують до невідання про Глибину. І слова Мойсеєві: "ніхто не узріт Бога і буде живий" (Вих. 33:20), запевняють вони, ніби мають відношення до Глибини ж.

2. Бо вони брехливо говорять, що Творець був видимий пророками; слова ж: "ніхто не узріт Бога і буде живий", на їх думку, сказані про невидимий і для всіх невідомій Величі. Що слова: "ніхто не узріт Бога" сказані про невидимого Отця і Творця всього, це явно всім нам; а що вони сказані не про вигадувану Глибину, але про Зіждітеле (tou’ Demiourgou) - а Він є невидимий Бог, - це буде показано в продовженні нашого міркування. Ще вони говорять, ніби Данило указує на теж саме, коли, як що не веде, питає у Ангела про дозвіл притчею, а Ангел, приховуючи від нього велике таїнство Глибини, говорить йому: "гряді Данило, бо ці слова загороджені, доки ті, що розуміють зрозуміють, і білі убіляться" (Даний. 12:9-10), і себе хвастовито називають цими білими і такими, що розуміють.

Гл. XX. Вказівки єретиків на апокрифічні книги.

Понад це, приводять невимовну безліч апокрифічних і підроблених писань, які вони самі склали, для того, щоб вражати людей несмисленних і не знаючих писань істинних. Між іншим приймають і те підроблена оповідь, ніби Господь, в отроцтві, вчившись грамоті, коли вчитель по звичаю сказав йому: говори - альфа, відповідав: - альфа; а потім, коли вчитель велів сказати: вита, Господь відповідав: ти скажи мені спершу, що таке альфа, і тоді я скажу тобі, що таке вита. І це пояснюють так, що один Він знає невідоме, на яке і вказав під образом альфи.

Також деякі місця, що знаходяться в Євангелії, вони перекручують на той же лад, наприклад відповідь дванадцятирічного Господа Матері, "не знаєте, що мені повинно бути в справах Отця Мого" (Лк. 11:49), і тут, говорять, що Він сповістив їм про Отця, якого не відали. І тому, ніби, послав учнів до дванадцяти колін проповідувати незнаємого ними Бога. І перед тим, хто сказав Йому: вчитель благий, - говорять, Він сповідав істинно благого Бога, сказавши: "що називаєш Мене благим? Єдиний благ, Отець на небесах" (Мк. 10:17; Мф. 19:16-17); небесами ж в цьому випадку названі еони. І тим, що не відповідав таким, що сказав Йому, якою силою твориш це (Лк. 20:2), але взаємним питанням привів їх в замішання, по поясненню їх, Господь показав нєїзреченность Отця, - саме тим, що не сказав. І у вислові: "багато раз бажав я почути єдине з цих слів, і не було, хто б сказав", говорять, словом - "єдине" відкриває єдиного - дійсного Бога, Якого не знали. А ще, коли, пріблізясь до Єрусалиму, заплакав про нього, і сказав: "якби розумів і ти сьогодні те, що відноситься до твого світу: але це сховалося від тебе" (Лк. 19:42), то словом - "сховалося" вказав на сокровенність Глибини. А також - словами: "прийдіть до Мене все труждающиеся і обтяжені, і Я заспокою вас, і навчитеся від Мене" (Мф. 11:28), сповістив про Отця Істини, бо обіцяв навчити їх, говорять, тому, чого не знали. 3. Але високим і як би все вінчаючим доказом свого припущення вони поставляють наступні слова: "сповідатимуся Тобі Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих і розумних і відкрив немовлятам. Так, Отче Мій, бо це благоугодно Тобі. Все Мені зраджено Отцем Моїм; і ніхто не пізнав Отця, тільки Син: ні сина, тільки Отець, і той, кому Син відкриє" (Мф. 11:25-27). У цих словах, говорять, Господь з усію ясністю показав, що винайденого ними Отця істини до Його пришестя ніхто ніколи не знав; і хочуть стверджувати, що Творець і Творець завжди всім був відомий, а це сказав Господь про нікому невідомому Отцеві, Якого вони сповіщають.

Гл. XXI. Думка Маркосіян про спокутування.

1. А що торкається до переказу у них про "спокутування", воно невидиме і незбагненно, як матірь неосяжного і невидимого. І тому, як непостійне, не можна виразити його просто і одним словом, тому що кожен з них учить, як ним завгодно. Бо скільки тайноводітелей цього образу думок, стільки і спокутувань. І що цей вигляд вселений сатаною в заперечення хрещення, яким відроджуємося для Бога, і у відкидання всієї віри, це покажу я в належному місці, коли стану спростовувати їх.

2. Вони говорять, що спокутування необхідне таким, що отримало досконале знання, щоб відродитися в превисшую всього силу; бо інакше неможливо увійти всередину Пліроми, тому що саме це спокутування зводить їх в безодню Глибини. Хрещення, як вони затверджують, видимого Ісуса здійснюється у відпущенні гріхів, а спокутування Христа, що сходив в Нім, - в досконалість; і перше - душевно, а друге - духовно. І хрещення сповіщене Іоанном в покаяння, а спокутування принесене Христом в усовершеніє. І про нього-то говорить Він: "і іншим хрещенням маю хреститися і вельми прагну до нього" (Лк. 12:50). І синам Заведєєвим, говорять, коли мати їх просила Господа посадити їх з Собою в царстві одесную і ошуюю, Він запропонував це ж спокутування, сказавши: "чи можете хреститися хрещенням, яким Я хреститимуся" (Мк. 10:38)? І Павло, говорять, багато разів в ясних виразах указує на спокутування в Христу Ісусові; і це-то спокутування вони передають різно я незгідно.

3. Одні з них устрояют шлюбний чертог і здійснюють тайноводство, з вимовою якихось слів над присвячуваними, і говорять, що здійснюване ними є духовний брак, по подібності горніх поєднань. А інші ведуть на воду і, хрестить, засуджують так: "в ім'я невідомого Отця всього, в Матірь всього, Істину, - в того, що Зійшов на Ісуса, - в єднання, спокутування і спілкування з силами". Інші ж, щоб більш уразити присвячуваних. засуджують якісь єврейські слова, саме: Васема Хамосси Ваеанора Містадіа Руада Куща Вавофор Калахфі. Тлумачення ж цих слів таке: "закликаю те, що вище всякої сили отчою, що іменується світлом, духом благим і життям, тому що ти царював в тілі". А інші спокутування вимовляють так: "ім'я сокровенне від всякого божества і панування і істини, в яке вдягався Ісус Назарянін в життях світла Христа, - Христа що живе Духом Святим, в спокутування ангельське. Ім'я відновлення: "Мессиа Уфарег Намемпсеман Халдеаи Мосомідаеа Акфране Псауа Іїсу Назаріа". Пояснення цих слів таке: "в Христу не розділяю дух, серце і мілосердую пренебесную силу; та пользуєт мені ім'я твоє, Спаситель істини". І це вимовляють самі здійснювачі тайнодействія. А той, над ким воно здійснюється, відповідає: "я утверділся і викупає і викупаю душу мою від століття цього і від всього, що в нім, ім'ям Яо, який викупав душу, що належала йому, в спокутування в Христу живому". Потім, присутні говорять: "мир всім, на яких ім'я це опочиває". Після цього присвяченого помазуют соком бальзаму, бо говорять, що ця масть є образ того, що перевищує всі пахощі.

4. Деякі ж з них говорять, що водити на воду - справа зайва, а змішавши в одне єлей і воду, з вимовою слів, подібних вищенаведеним, виливають на голову присвячуваних і це почитали спокутуванням. Але і вони помазуют бальзамом. А інші, відкидаючи все це говорять, що не повинне таїнство непрореченої і невидимої сили здійснювати за допомогою тварюк видимих і тлінних, і таїнство недомислімого і безтілесного; і що досконале спокутування є саме пізнання непрореченої величі. Бо недолік і пристрасть відбулися від невідання, а знанням руйнується все, що склалося від невідання, чому знання і є спокутування внутрішньої людини. І воно не тілесне, бо тіло тлінне, і не душевне, бо і душа - від недоліку і є як би житло духу; тому і спокутування повинне бути духовним. Знанням же іськупляєтся внутрішня, духовна людина, і вони задовольняються пізнанням всього. І ось яке спокутування є істинне.

5. Інші ще здійснюють спокутування над вмираючими в хвилину їх кончини, виливаючи над головами їх єлей і воду або вищезазначену масть з водою і вживаючи приведені покликання для того, щоб вони зробилися недоступними і невидимими для початків і властей, і щоб внутрішня їх людина восшел горе до невидимої, тоді як тіло їх оставляєтся з тварюками в цьому світі, а душа їх переходить до Деміурга. І вони научають їх після смерті, коли прийдуть до властей, говорити наступні слова: "Я син від Отця - Отця, Який предсуществуєт, син же в Тому, Який предсуществуєт. Я прийшов все бачити своє і чуже, втім не зовсім чуже, але належне Ахамоф, яка жіночої статі і створила ці речі для себе; бо я походжу від Того, Хто предсуществуєт, і знову йду в моє місце, звідки я прийшов". І вони стверджують, що що говорить це уникає властей. Потім він приходить до тих, що оточують Деміурга і говорить їм: "я судина дорогоцінніша, ніж жінка, що створила вас. Якщо ваша матірь не знає свого походження, - я знаю себе самого і знаю, звідки я, і закликаю нетлінну Премудрість, яка в Отцеві і є матірь вашої матері, що не має ні отця, ні чоловічого чоловіка: жіноча галузь жіночого начала створила вас, що не знає матері своїй, і що уявляє, що вона одна існує, я ж закликаю її матірь". Почувши це що оточують Деміурга сильно бентежаться і соромляться свого походження і роду своєї матері. Він же входить в своє місце, скидаючи свої узи, тобто душу. - Ось що дійшло до нас щодо їх спокутування. Але оскільки вони разногласят між собою в ученні і переказі, і шанобливі за новітніх між ними прагнуть щодня вигадати що-небудь нове і провести таке, про що ніколи ніхто не подумував, то важко переказати думки їх всіх.

Гл. XXII. Ухилення єретиків від істини.

1. Правило істини, якого ми тримаємося, полягає в тому, що єдиний є Бог Всемогутній, Який все створив Словом Своїм, утворив і привів все з небуття в буття, як говорить Писання: "Словом Господнім небеса затверджені і Духом вуст Його - вся сила їх" (Пс. 32:6). І ще: "все відбулося через Нього і без Нього нічого не відбулося" (Ін. 1:3). Немає виключення, але все Отець створив через Нього - видиме і невидиме, підмет відчуттям і умопредставляємоє, що існує тимчасово, згідно з Його розпорядженням, і вічне, і все що створив не через ангелів, ні через які-небудь сили, окремі від Його думки. Бо Він ні в чому не має потреби, але Словом і Духом Своїм все творить, все має в своєму розпорядженні і управляє і всьому дає буття, - Він, що створив мир, (а мир зі всього), що створив людину; Бог Аврама, Бог Ісаака і Бог Іакова, вище за Яке немає іншого Бога, ні почала, ні сили, ні Пліроми, - Отець Господа нашого Ісуса Христа, як ми доведемо. Тримаючись цього правила, ми легко покажемо, не дивлячись на велику різноманітність і безліч думок, що ці люди відхилилися від істини. Бо вся єресь, скільки не є їх, визнає, що Єдиний Бог, але своїм злим ученням спотворюють цю істину, подібно як язичники своєю ідолопоклонницею, виявляючись невдячними до того, що Створив їх. Вони зневажають утворення Божіє, кажучи проти свого власного порятунку, будучи найжорстокішими обвинувачами і лжесвідками проти себе самих. Втім, хоч і не бажають, вони воскреснуть в плоті, щоб визнати силу Того, Хто споруджує їх з мертвих, але вони не прічтутся з праведними за свою невіру.

2. Оскільки вельми складну і багатообразну справу відкрити і викрити всіх єретиків, а я маю намір спростувати їх всіх згідно з їх характером, то я визнав необхідним раніше викласти про джерело і походження їх, для того, щоб ти, знаючи їх возвишеннейшую Глибину, розумів природу дерева, що провело такі плоди.

Гл. ХХIII. Учення Симона волхва і Менандра.

1. Симон самарянін є той волхв, про якого учень і супутник апостолів Лука говорить: "був деякий чоловік, ім'ям Симон, який раніше того волхвував в цьому місті і захоплював народ самарійський, видаючи себе за когось великого; йому слухали всі, від малого до великого, кажучи: він є сила Божія велика. А дивилися на нього тому, що він довгий час вражав їх своїми волхвованіямі" (Діє. 8:9-11). Цей Симон, який прикидався віруючим, думаючи, що апостоли чарівництвом, а не силою Божою здійснювали зцілення, і те, що вони через покладання рук виконували Духом Святим тих, які через Ісуса Христа, що проповідує ними, увірували в Бога, приписуючи якомусь більшому знанню чарівництва, пропонував апостолам гроша для того, щоб і самому отримати цю силу - давати всякому по свавіллю Духу Святого; але на це йому Петро відповідав: "срібло твоє та буде в погибель з тобою, тому що ти помислив дар Божий отримати за гроші. Немає тобі в цьому частини і долі, бо серце не твоє право перед Богом. Бо бачу тебе виконаного гіркій жовчі і в узах неправди" (Діє. 8:20-23). Але оскільки волхв не вірував в Бога, то він вступив в сильне суперництво з апостолами, щоб і самому з'явитися славним, і з більшими ревнощами вдався до вивчення всього мистецтва волхвованія, так що безліч людей приводив в подив. Він жив при Клавдія Цезара, який, говорять, пошанував навіть його за мистецтво волхвованія статуєю. Він також був шанобливий багатьма за Бога і учив, що він є той самий, який між Іудеями з'явився як Син, в Самарієві сходив Отцем, до інших же народів прийшов як Дух Святий. Він є вища зі всіх сил, тобто піднесений над всім Отець, і дозволяв собі називатися всяким тітлом, з яким би люди не зверталися до нього.

2. Цей Симон самарянін, від якого відбулася вся єресь, утворив свою секту наступного змісту. Він, викупивши в Тире, фінікійському місті, деяку жінку, по імені Олену, водив її усюди з собою і видавав за першу Думку (Ennoia), матір всіх речей, через яку він на початку замислив створити ангелів і архангелів. Бо ця Думка, виходячи з нього, і знаючи волю свого Отця, зійшла в нижні області (простори) і породила ангелів і власті, якими, за його словами, і створений цей світ. Після того, як вона їх провела, була вона затримана ними із заздрості, оскільки вони не хотіли вважатися породженням якого-небудь іншої істоти. Його самого вони зовсім не знали; а його Думка була утримана породженими нею властями і ангелами і терпіла від них всяке безчестя, так що вона не повернулася до свого отця і навіть була поміщена в людське тіло, і по часах, як би з судини в судину, переходить з одного жіночого тіла в інше. Вона була в тій Олені, із-за якої відбулася Троянська війна: тому, також був засліплений Стезіфор, який поносив її в своїх віршах, але після, коли він розкаявся і написав так звані палінодії, в яких він її вихвалив, знову отримав зір. Мандруючи з тіла в тіло, терплячи від цього завжди безчестя, вона нарешті віддалася в розпусний будинок; вона-то і є загибла вівця.

3. Тому, Він прийшов Сам, щоб знову узяти її до себе і вирішити її від уз, а людям доставити порятунок через пізнання Його. Оскільки ангели погано управляли миром, тому що кожен з них прагнув до верховної влади, то Він прийшов для виправлення речей і зійшов, перетворившись і уподібнившись силам, властям і ангелам, щоб з'явиться серед человеков людиною, хоча Він не був людина; і показався таким, що постраждав в Іудеєві, хоча він не страждав. Пророки ж передбачали ті, що надихаються ангелами, улаштовувачами миру; тому, на них більш не обертали уваги ті, які вірують в Нього і в Його Олену і, як вільні, роблять, що хочуть; тому що люди рятуються Його благодаттю, а не за справи праведні. Бо справи праведні не за природою, а випадково, оскільки ангели, що створили цей світ, встановили це, має на увазі за допомогою таких заповідей поневолити людей. Тому, Він обіцяв, що цей світ руйнуватиметься, і що Його послідовники звільняться від влади тих, що створили мир.

4. Тому, містичні жерці цієї секти живуть похітливо і займаються справами волхвованія, як кожен з них може. Вони вживають заклинання і змови. Люблять удаватися до засобів, збудливих любов і потяг, до так званих духів домашнім (paredroi) і навідним сон (oneropompoi) і іншим забавним витівкам. Вони мають також зображення Симона, представленого у вигляді Юпітера, і Елени-у виді Мінерви, і моляться ім. Нарешті, і ім'я вони отримали від засновника надзвичайно нечестивого учення, Симона, називаючись симоніанамі; і від них отримало свій початок лжєїменноє знання (gnosis), як це можна бачити з їх положень.

5. Наступником його був Менандр, родом самарянін, який також досяг досконалості в мистецтві магії. Він говорить, що перша сила невідома всім; але він посланий від невидимих сил, як Спаситель для порятунку людей. Мир створений ангелами, які, по його ученню, також, як і у Симона, проведені Мислію. За його словами, через мистецтво волхвованія, яке він викладає, він доставляє силу перемагати самих ангелів, що створили мир. Бо його учні через хрещення в нього отримують воскресіння, і не можуть померти, але залишаються нестаріючими і безсмертними.






Гл. XXIV. Учення Сатурніна н Василіда.

1. З середовища їх Сатурнін з Антіохиі, поблизу Дафни, і Василід, скориставшись сприятливими обставинами, з'явилися з різними системами, один в Сірії, інший - в Александрії. Сатурнін, подібно Менандру, учить, що один є нікому невідомий Отець, що створив ангелів, архангелів, сили і власті. Сім'ю ангелами створений мир і все, що в нім знаходиться. Людина є також творіння ангелів, які, не могши утримати світлого образу, що з'явився від вищої сили, оскільки Він знову піднісся, радилися один з одним і говорили: "створивши людину за образом і подобою". Коли він був створений, і його тіло по слабкості ангелів не могло стояти прямо, але як черв'як повзав, то зглянулася над ним вища сила і, оскільки він створений по Його подібності, послала іскру життя, яке випрямило людину, зробило поворотким і пожвавило. Ця іскра життя повертається, говорив він, по смерті до того, що єдинородний з нею; інше ж розкладається на свої первинні складові частини.

2. Спаситель, учив він, не народжений, безтілесний, без вигляду, і лише уявно здавався людиною; а Бог Іудеїв є один з ангелів. І так як всі князі хотіли знищить Його Отця, Христос прийшов для знищення Бога Іудейського і для порятунку віруючих в Нього, тобто що мають ту іскру життя. Він перший стверджував, що ангелами створено два роди людей, добрий і злий. І так як демони допомагали злим людям, то Спаситель прийшов для знищення злих людей і демонів і для порятунку добрих. Брак і народження дітей, за їх словами, від сатани. Втім, деякі з його послідовників утримуються від м'яса тварин і спокушають багато такою уявною воздержімостью. Далі говорить Сатурнін, що деякі пророцтва відбулися від ангелів, що створили мир, а інші від сатани, якого він приймає за ангела - супротивника міроздателей, переважно ж Бога Іудейського.

3. Василід же, бажаючи здаватися, що він відкрив щось вище і вероятнейшєє, дав своєму ученню нескінченний розвиток. Він уявляв, що перш за все від ненародженого Отця народився Розум, від Нього народилося Слово; потім від Слова Розум (phronesis), від Розуму ж Премудрість і Сила, від Сили ж і Премудрості сили, начальства і ангели, яких він називає першими і говорить, що вони створили перше небо. Потім, через закінчення з них з'явилися ще інші і створили інше небо, подібне першому; і так само, коли від них відбулися інші, точно відповідні тим, які вище за них, то утворили третє небо; і від третього ряду в низхідному порядку утворилися четвертий ряд ангелів, і таким же чином послідовно відбулися все нові начальства і ангели і 365 небес. Тому, і рік по числу небес має число днів.

4 Ангели ж, що займають найостанніше небо, саме видиме нами, влаштували всі в світі і розділили між собою землю і народи, що жили на ній. Їх начальник є Той, Якого почитали Богом Іудейським; і так як Він хотів підпорядкувати Своїм людям, тобто Іудеям, всі інші народи, то йому протівосталі все інші князі. Тому, відпали від Його народу всі інші народи. Але ненароджений неіменований Отець, бачивши їх погибель, послав Свій первородний Розум - Він-то і називається Христом, щоб звільнити віруючі в Нього від влади міроздателів. Він з'явився на землі їх народам в образі людини і здійснював сили. Тому, Він Сам не страждав, але хтось Симон Кирінейський, який був примушений нести за Нього хрест; цей був перетворений Ним, так що його рахували за Ісуса, і по неуцтву і помилці був розіпнутий; а Сам Ісус прийняв образ Симона, стояв там і сміявся над ними. Оскільки Він був безтілесною силою і Розумом ненародженого Отця, то Він змінювався по свавіллю і таким чином піднісся до того, що послав Його, сміючись над тими, оскільки Він не міг бути утриманий і був для всіх невидимий.Ті ж, які це знають, звільнені від начальств, що створили світ; і не повинно вірувати в розіпнутого, але в Того, Хто прийшов в людському образі, Якого почитали розіпнутим і називали Ісусом, і Який був посланий Отцем, щоб через таке домобудівництво зруйнувати поділа міроздателей. Отже хто, говорить він, вірує в розіпнутого, той є ще раб і у владі тих, які створили тіла; хто ж його заперечує, той вільний від них і знає домобудівництва ненародженого Отця.

5. Душа одна отримує спасіння, бо тіло за природою тлінно. Пророцтва, говорить він, відбулися від начальств, творців цього світу; власне ж закон - від Розділу їх, Який вивів той народ із землі Єгипетської. Він не дає ніякого значення ідоложертвенним мясам і, рахуючи їх за ніщо, без жодного побоювання вживає їх; він також вважає справою байдужим вживання і інших подібних речей і всякого роду задоволення. Крім того, ці люди займаються волхвованієм, вживають зображення, заклинання, викликання і інші витівки. Вони також, вигадавши деякі імена, видають їх за імена ангелів і сповіщають, що одні з них в першому небі, інші в другому небі; і потім намагаються для 365 вигаданих небес дати імена, вказати почала, ангелів і сили. Таким чином ім'я в якому сходив і спускався Cпаситель є Кавлакау.

6. Тому, той, хто це пізнав і дізнався ангелів і їх причини, робиться незримим і недоступним для всіх ангелів і сил, так само, як і кавлакау. І як Син був для всіх невідомий, так і вони повинні бути нікому невідомі, але, тоді як вони всіх знають і через всіх проходять, самі вони залишаються для всіх невидимі і невідомі. Бо, говорять вони, "ти знай всіх, і тебе хай ніхто не знає". Тому такі люди готові заперечуватися і не можуть страждати за ім'я, оскільки вони подібні до всіх. Але небагато можуть знати це, але тільки один з тисячі або два з десяти тисяч. Вони говорять, що вони не суть більш Іудеї, але ще і не християни; і не повинні висловлювати відкрито свої таїнства, але мовчанням зберігати їх в таємниці.

7. Місцеві положення тих 365 небес вони розподіляють, подібно до математиків. Бо приймаючи їх положення, вони переробили їх згідно з характером свого учення; і розділ небес, говорять вони, є Аврасакс і тому містить в собі числа 365.

Гл. XXV. Учення Карпократа

1. Карпократ і його послідовники учать, що мир і те, що в нім знаходиться, створений ангелами, набагато нижчими ненародженого Отця, Ісус же народився від Йосипа і був подібний до інших людей, але відрізнявся від них тим, що Його тверда і чиста душа добре розуміла те, що вона бачила у сфері ненародженого Отця; і тому, від Нього була послана їй сила, щоб вона могла уникнути міроздателей і, пройшовши через всіх і від всіх звільнившись, піднестися знову до Нього; теж буває і з тими душами, які приймають подібне. Душа Ісуса, говорять вони, вихована в звичаях Іудейських, зневажала їх і, тому, отримала сили, за допомогою яких зруйнувала пристрасті, які жили в людях, як покарання (за їх гріхи).

2. Таким чином душа, подібна до душі Ісуса, може зневажати начальства, що створили світ, і також отримати сили до здійснення подібних дій. Тому, вони зайшли в своїй зарозумілості так далеко, що деякі говорили, що вони подібні до Ісуса; інші ж говорили, що вони в деякому відношенні могутніше за Нього, а інші почитали себе чудовіше за Його учнів. Петра і Павла і інших апостолів, яких втім вони ставлять нічим не нижче за Ісуса, бо їх душі, що вийшли з тієї ж самої сфери і також зневажаючі міроздателей, були удостоєні тієї ж самої сили і повернулися в те ж саме місце. Якщо ж хто зневажає земне більш, ніж Він, то може бути чудовіше за Нього.

3. Вони також займаються мистецтвом волхвованія і заклинання, вживають любовні напої, удаються до своїх духів і навідних сон демонів і до інших хитрощів, кажучи, що вони мають силу навіть керувати начальствами і творцями цього миру, а також і всіма створеннями в нім. Вони як і язичники, послані сатаною до наруги божественного імені церкви, щоб тим або іншим способом люди, слухаючи їх мови і уявляючи, що і ми всі такі ж, як вони, відвертали свій слух від проповіді істини, або, бачивши їх справи, хулили нас всіх, тоді як ми не маємо спілкування з ними ні в ученні, ні у вдачах, ні в щоденному обігу. Вони проводять розпусне життя і, щоб приховати своє нечестиве учення, зловживають, для прикриття своєї злості, ім'ям Христа; але "праведний суд на таких" (Рим. 3:8), тому, що отримають подяку від Бога по своїх справах.

4. І вони в своєму безумстві дійшли до того, що говорять, що їм дозволено робити все безбожне і нечестиве, тому що, говорять вони, тільки для людської думки є добрі і худі справи. І душі доти повинні переходити з одних тіл в інших, поки дізнаються всякий спосіб життя і всякого роду дії, (якщо тільки хто-небудь в одне переселення зарази не зробить всіх тих дій, про які нам не слід не тільки говорити і слухати, але навіть подумувати і вірити, щоб такі справи водилися між нашими співгромадянами) для того, щоб як свідчать їх твори, їх душі, випробувані у всякому способі життя, при своєму результаті не потребували більш ні чого; і про це повинно старатися, щоб інакше через те, що ним ще щось не дістає для свободи, не довелося знову бути посланими в тіла. Тому, говорять вони, Ісус і сказав наступну притчу: "Коли ти йдеш з супротивником своїм, то постарайся звільнитися від нього, щоб він не привів тебе до судді, а суддя не віддав тебе катувальникові, а катувальник не увергнув тебе в темницю. Істинно говорю тобі: не вийдеш звідти, поки не віддасиш і останнього півшеляга" (Мф. 5:26-27; Лк. 12:58). Тут під супротивником розуміють вони одного з ангелів, що знаходяться в світі, якого вони називають діаволом, кажучи, що він існує для того, щоб приводити загиблі душі з світу до верховного начальника, - його називають вони першим з міроздателей, - а він передає такі душі іншому ангелові, який йому служить, щоб укладати їх в інші тіла, бо тіло, за словами їх, є темницею. Слова: "не вийдеш звідти, поки не віддаси і остання півшеляга" пояснюють вони так, що ніхто не піде від влади ангелів, що створили мир, але доти переселяється з тіла в тіло, поки не випробує всякого роду поділа в цьому світі; і його душа підноситься потім, коли вона не має більш ніякого недоліку, вільно Е Богові, Який вище за ангелів, що створили мир. Таким чином рятуються всі душі, чи піддадуться вони заразом, при першому вже втіленні, всім діям, або мандруватимуть з тіла в тіло і у всякому роді життя виконають потрібне, щоб не посилатися вже в тіло.

5. І якщо у них здійснюється що нечестиве, неправедне і заборонене, я не вірю цьому. У їх писаннях так написано, і вони оголошують, що Ісус з Своїми учнями і апостолами говорив таємно окремо і вимагав від них, щоб і вони таємно повідомляли це гідним і віруючим. Саме, що рятуються через віру і любов, а все інше байдуже, і лише на думку людей одне є добро, а інше зло, хоча за природою нічого не немає злого.

6. Інші з них припікають для відмінності своїх учнів задню частину опуклості правого вуха. Тому Марцелліна, яка при Аникіте прийшла до Риму і трималася цього учення, захопила багато. Вони називають себе Ґностиками, мають частиною намальовані, частиною з іншого матеріалу виготовлені зображення, кажучи, що образ Христа зроблений був Пілатом в той час, коли він жив з людьми. І вони прикрашають їх вінцями і виставляють разом із зображеннями світських філософів, саме із зображенням Піфагора, Платона, Арістотеля і інших; і показують їм інші знаки пошани, так само, як язичники.

Гл. XXVI. Учення Керінфа, Евіонитів і Миколаїтів.


1. Хтось Керінф, навчений в Єгипті, учив, що мир створений не першим Богом, але силою, яка далеко отстоїт від цього превисшего першого початку і ні чого не знає про Бога всевишнього. Ісус, говорить він, не був народжений від діви (бо це здавалося йому неможливим); але подібно, як і всі інші люди, був син Йосипа і Марії, і відрізнявся від всіх справедливістю, розсудливістю і мудрістю. І після хрещення зійшов на Нього від превисшего першого початку Христос у вигляді голуба; і потім Він сповіщав невідомого Отця і здійснював чудеса; нарешті, Христос віддалився від Ісуса, і Ісус страждав і воскрес; Христос же, будучи духовний, залишався чужий страждань.

2. Евіонити навпроти погоджуються, що мир створений Богом; але у відношенні до Господа вони тієї ж думки, як Керінф і Карпократ. Вони користуються тільки євангелієм Матвія, відкидають апостола Павла, називаючи його відступником від закону. Щодо пророчих писань, вони прагнуть пояснювати їх хитромудро; здійснюють обрізання, дотримують обряди закону і спосіб життя Іудеїв, так що покланяються Єрусалиму, неначе він був будинком Божіїм.
3. Миколаїти суть учні Миколи, одного з семи дияконів, поставлених апостолами. Вони живуть розпусно. Властивості їх цілком позначені в апокаліпсисі Іоанна, де сказано, що вони учать, що нічого не немає законопреступного в нецеломудрії і в їжі ідоложертвенного. Тому сказано про них (Отк. 11:6): "у тобі добре те, що ти ненавидиш справу Миколаїтів, які і я ненавиджу".

XXVII. Учення Кердона і Марціона.

1. Хтось Кердон, що запозичив учення від симоніан і прийшов до Риму при Гигине, який по порядку від апостолів був дев'ятим єпископом, учив, що Бог, проповіданий законом і пророками, не є Отець Господа нашого Ісуса Христа, тому що Того знали, а останній був невідомий: Той правосудний, а Цей благ.

2. За ним послідував Марціон з Понту, який розповсюдив це учення. Він безсоромним чином богохулив, кажучи, що проповіданий законом і пророками Бог є винуватець зла, шукає війни, непостійний в своєму намірі і навіть протіворечить Собі. Ісус же походив від Того Отця, Який вище за Бога Творця світу і, прийшовши в Іудеєві під час правителя Понтія Пілата, що був прокуратором Тіверія Цезаря, з'явився жителям Іудеї в людському образі, руйнуючи пророків і закон і всі справи Бога, що створив світу. Якого Він називає також міродержітелем. Понад те Він спотворював євангеліє Луки, усуваючи все, що написане про різдво Господа, і багато що з учення і мов Господа, в яких Господь представлений що вельми ясно сповідає, що Творець цього світу є Його Отець. Марціон також вселяв своїм учням, що він гіднідніший за довіру, від апостолів, що зрадили Євангеліє, а сам передав їм не Євангеліє, але тільки частинку Євангелія. Так само він урезивав і Послання апостола Павла, усуваючи все, що апостолом ясно сказано про Бога, що створив світа, що Він є Отець Господа нашого Ісуса Христа, і що апостол приводив з пророчих висловів, що провіщали пришестя Господа.

3. Спасіння же належить тільки душам, які прийняли його учення; а тілу, оскільки воно узяте від землі, неможливо брати участь в спасіння. До цієї хули проти Бога приєднував він, достовірно приймаючи вуста діавола і кажучи все в осоружність істині, наступне: Каїн і йому подібні, і содомляне, і єгиптяни, і подібні до них, також, як і всі народи, що жили у всякому роді розпусти, врятовані Господом, коли Він сходив в пекло, і вони удалися до Нього, і прийняті в Його царство; Авель, навпаки, Енох, Ной і інші праведники, також нащадки патріарха Аврама, разом зі всіма пророками і людьми богоугодними, не отримали спасіння; - так сповіщав змій, що був в Марціона. Бо вони, говорив він, знаючи, що їх Бог завжди спокушав їх, підозрювали, що Він і тоді їх спокушає, і тому не удалися до Ісуса, і не повірили Його проповіді, і, тому, учив він, їх душі залишилися в пеклі.

4. Оскільки він один зважився відкрито спотворювати Писання, і безсоромніше за всіх обмовляти на Бога, то я маю намір особливо спростувати його, викриваючи власними його ж творами, і за допомогою Божої зруйнувати його учення, на підставі мов Панове і апостолів, які самим же ним уважени і уживаються у нього. Але тепер я з потреби згадав про нього, щоб ти знав, що все, які яким-небудь чином спотворюють істину і ушкоджують проповідь Церкви, суть учні і послідовники самаряніна Симона волхва. Хоча вони і не оголошують імені свого вчителя, для зваблювання інших, але викладають його учення. Вони користуються ім'ям Ісуса Христа як приманкою, але різним чином вводять нечестіє Симона і через те гублять багато, підступно поширюючи своє учення під прикриттям доброго імені, і подаючи під солодкістю і красою імені гірку і злу отруту змія, першого винуватця відпадання. ?






Гл. XXVIII. Учення Татіана, Енкратитів і інших.

1. Від вищезазначених (псевдоучителів) відбулися вже багато галузей багатьох єресі, тому що багато, навіть всі бажають самі бути вчителями і відхилитися від тієї єресі, якою трималися. Утворюючи учення з іншої системи думок і потім знову складаючи одне з іншого, вони прагнуть учити новому, видаючи самих себе за винахідників складеного ними учення. Так наприклад: так звані здержливі (Енкратити), такі, що відбулися від Сатурніна і Марціона, проповідували безшлюбність, відкидаючи початкове створення Божіє і побічно засуджуючи Того, Який створив чоловічу підлогу і жіночий для народження людей; і ввели те, що утримується від вживання тварин, роблячись невдячними до того, що створив все Боові. Вони заперечують також порятунок первозданної людини; це думка, втім, була винайдена у них дуже недавно. Перший ввів цю хулу Татіан, який, будучи слухачем Іустіна, поки знаходився разом з ним, нічого такого не висловлював, але після його мучеництва відпав від Церкви і, збуджений мислію бути вчителем, як чудовий перед іншими, склав свій власний образ учення. Він баснословіл, подібно Валентініанам, про якихось невидимих еонах, подібно до Марціона і Сатурніна, оголошував брак розтлінням і розпустою, і сам від себе заперечував спасіння Адама.

2. Інші, навпаки, слідуючи Василіда і Карпократа, ввели недозволенне співжиття, багатоженство і нерозбірливість до вживання ідоложертвенного, кажучи, що Бог не дуже звертає увагу на це. Але навіщо продовжувати? Неможливо перерахує тих, які таким або іншим чином відпали від істини.

Гл. XXIX. Учення інших сект Ґностик, особливо Варвеліотів.

1. Окрім цих, від вищезазначених симоніан відбулася ще безліч Ґностиків, що з'явилися як гриби із землі; - я викладу їх головні думки. Деякі з них приймають Еона, ніколи не стареющегося, в невинному дусі, якого вони називають Варвелос. Потім говорять, що десь існує неіменований Отець: Він захотів відкрити себе цьому Варвелосу. Ця думка (Ennoia) після своєї появи з'явилася перед ним і зажадала Передвидіння (Prognosis); коли з'явилося Передвидіння, то на прохання їх виявилося Нетління (Aptharsia), а за нею Життя вічне (Zoe Aionios). Потішаючись цим і споглядаючи їх велич, Варвелос, радіючи зачаттю, народив подібне до нього світло. Потішаючись цим і споглядаючи їх велич, Варвелос, радіючи зачаттю, народив подібне до нього світло. Його вони називають початком світла і походження всіх речей, і говорять, що Отець, побачивши це світло, помазав Його своєю добрістю, щоб Він був здійснений. Це світло, затверджують вони, є Христос, Який знову, за словами їх, зажадав, щоб Йому дан був на допомогу Розум (Nous); і Розум з'явився. Понад те Отець проводить Слово (Logos). Так утворюються поєднання Думки із Словом, Нетління з Христом; Життя ж вічна з'єдналася з Волею (Thelema), а Розум з Передведінням. І вони вихваляли велике світло і Варвелоса.

2. Після цього, говорять вони, відбувся від Слова і Думки Саморожденный (Autogenes) для представлення великого світла, і він, за словами їх, був вельми поважний і все йому підпорядковано. Разом з ним відбулася Істина (aletheia), і з'явилося поєднання Саморожденного з Істиною. Від світла ж, яке є Христос, і від Нетління відбулися для супроводу Саморожденного чотири світила; а від Волі і вічного Життя з'явилися для служіння цим чотирьом світилам також чотири закінчення, які вони називають - благодаттю (caris), хотінням (thelesis), сенсом (synesis) і розумом (phronesis). З них благодать поєднувалася з великим і першим світилом: під ним вони розуміють Рятівника і називають його Армогеном; хотеніє ж з'єдналося з другим, яке вони називають Рагуєл, сенс з третім світлом, якому вони дають ім'я Давид, розум з четвертим, яке вони називають Елелет.

3. Після того, як все так утверділось, Саморожденный понад те провів досконалу і дійсну людину, яку вони називають Адамантом, оскільки ні він не був примушений, ні ті, від яких він отримав початок: він разом з першим світлом був віддалений від Армогена. Саморожденный же при цьому провів з людиною і поєднував з ним досконале знання (тому він і дізнався Всевишнього), йому також дарувала невинним духом непереможна сила, і все стало прославляти великого Еона. Звідси, говорять вони, відбулися мати, Отець і син; від людини ж навпроти і знання виросло дерево, яке вони також називають знанням.

4. Потім від першого ангела, який знаходиться при Єдинородному, відбувся Дух Святий, Якого вони називають Премудрістю (Sofia) і Пруникос. Він же, побачивши, що все інше знаходиться в поєднанні, а Він не, має чоловіка, шукав з ким би йому поєднуватися; і не нашедши його, Він розширився і подивився на нижні області, думаючи знайти тут чоловіка; і не нашедши, з досадою відвернувся назад, тому що зробив спробу без благовоління Отця. Після того, спонукуваний простотою і добротою, Він провів творіння, в якому було невідання і зухвалість. Це твір Його, говорять вони, є перший начальник (proarchon), творець цього творіння; його, по оповіді їх, велика сила відвернула від матері, і він нізшел від неї в нижні області і створив твердий небесну, в якій, за словами їх, і живе він. І як невідання, він створив всі підлеглі йому власті ангелів, тверди і всі земні речі. Після цього з'єднавшись із зухвалістю (authadeia), провів злість, ревнощі, заздрість, лють і хіть. Після того, як ці народилися, мати Премудрість з скорботою віддалилася і повернулася на висоту і стала, якщо вважати знизу, осмеріцею. З видаленням її, Він подумав, що один тільки існує, і тому сказав: "Я один Бог, Ревнитель, і окрім Мене немає Бога". Такі-то речі вони вигадують.

Гл. XXX. Учення Офитів

1. Інші знову говорять жахливе, саме, що в силі Глибини існує деяке перше світло, блаженне, нетлінне і безмежне; Він є Отець всіх речей і названий Першою Людиною. З нього думку, що відбулася, називають Його Сином, і ось, говорять, - Син людська, друга людина. Нижче за них є Св. Дух, і нижче за вищий Дух окремі стихії: вода, темнота, глибина і хаос, над якими носиться Дух, званий у них Першою Дружиною. Коли ж надалі, говорять, Перша Людина з Своїм Сином звеселилася про красу Духу, тобто дружини, і осяяв Її, то народив від Неї нетлінне світло, третього чоловіка, якого вони називають Христом, Сином Першої і Другої людини і Святого Духу, Першої Дружини.
2. Але оскільки Дружина, Якою Вони називають також матір'ю тих, що живуть, коли вступили в спілкування з Нею Отець і Син, не могла ні винести, ні сприйнятий величі світла, то переповнилася і переливалася на ліву сторону; і тоді Єдиний Син Їх, Христос, як що належить до правої сторони і прагнучий у висоту, раптово разом з матір'ю був узятий в нетлінний еон. Це є дійсна і свята Церква, яка була найменуванням, зборами і з'єднанням Отця всіх речей, Першої Людини, і Сина, Другої Людини, потім Христа, Їх Сина і згаданої Дружини.

3. Але сила, учать вони, яка перелилася з Дружини, маючи зрошування світла, спустилася від батьків своїх; має ж зрошування світла, по своїй власній волі; і її називають лівою, Пруникос, Премудрістю; і чоловічий-жіночою. І вона по простоті своєю спустилася у води, що були ще нерухомими, привела їх в рух, сміливо спустившись до останніх глибин, і отримала від них тіло. Бо, за словами їх, все спрямувалося до зрошування її світла, пристало до нього і оточило, і якби його не мала, мабуть вона цілком була б поглинена і потоплена матерією. Будучи зв'язана матеріальним тілом і вельми їм обтяжена, вона прийшла, нарешті, в себе і спробувала втекти від вод і піднестися до матері, але була не в силах унаслідок тяжкості тіла, що оточувало її. Знаходячи себе в дуже худому стані, вона прагнула приховати світло, яке зверху, боячись, щоб і він, подібно до неї, не потерпів образи від нижчих стихій. І отримавши силу від зрошування свого світла, вона повстала і здійнялася на висоту: і прішедши на висоту, вона розширилася, покрила частину (простори) і зробила з свого тіла видиме небо: вона залишилася під небом, яке створила, донині має образ водяного тіла. Коли ж забажала вищого світу і цілком отримала силу, вона відклала тіло і звільнилася від нього. І це тіло, яке вона відклала, називають вони дружиною від Дружини.

4. Крім того, Син Її, говорять вони, мав також в собі якесь дихання нетління, залишене Йому Матір'ю; через яке Він діє, і, зробившись могутнім, провів і Сам, як то кажуть, з вод Сина без матері; бо вони приймають, що Він не знав матері. Його Син знову, наслідуючи Своєму Отцеві, провів другого сина. Цей третій також народив четвертого, а четвертий знову п'ятого Сина. Від п'ятого, говорять вони, народився шостий Син; а шостою народив Сьомого. Таким чином відбулася у них седмеріца, тоді як матір займає восьме місце; і як в своєму народженні, так і по достоїнствах і силах вони передують один іншому.

5. Вони дали також імена своїм вигаданим особам, саме: перший від матері називається Ялдаваоф, син від нього - Яо, його син - Саваоф, четвертий, - Адонеус, п'ятий, - Елоєус, шостий, - Ореус, і сьомий і останній - Астанфеус. Ці небеса і сили, власті, ангели і творці, по їх припущенню, сиділи на небі в порядку свого народження, немабуть управляючи небесним і земним. Перший з них, Ялдаваоф, не поважав матері, тому що без чийого-небудь дозволу провів дітей і внуків, а також ангелів, архангелів, сили, власті і панування. Потім його сини почали з ним суперечку і лайку за панування; тому Ялдаваоф в скорботі і відчаї обернув погляд на лежачу внизу твань матерії і направив на неї свою хіть, чому народився син. Це є Розум, в'юнкий в образі змія, звідси дух, душа і все в світі; тому відбулися всяка забудькуватість, злість, ревнощі, заздрість і смерть. Цей змієподібний і звитий Розум, отримав ще більш за виверткість від Отця, коли він був з Отцем на небі і в раю.

6. Унаслідок цього, радіючи і нахваляючись про все, що нижче за нього, Ялдаваоф сказав: "Я Отець і Бог, і окрім Мене немає нікого". Мати ж, почувши це, вигукнула до нього: "Не бреши, Ялдаваоф, бо вище за тебе є Отець всього - Перша Людина і Людина, Син людська". Коли всі були уражені новим голосом і несподіваною назвою і питали, звідки з'явився цей вигук, Ялдаваоф, говорять, щоб відвести їх і привернути до себе, сказав: "Прийдіть, створимо людину по образу нашому". Шість сил, що чули це, за сприяння Матері, що повідомила їм ідею людини, щоб позбавити їх через нього первинної сили, разом утворили людину надзвичайно величезного і по товщині і по довжині: але оскільки він тільки повзав, то вони привели його до Отця своєму, а так діяла Премудрість, для того, щоб і його позбавити зрошування світла, щоб Він, маючи силу, не повстав на тих, які вище за Нього. Коли ж Він вдихнув в людину дихання життя, Він таємно був позбавлений сили, а людина отримала від Нього Розум і Подумування - ці сили, за їх словами, беруть участь в порятунку - і негайно подякував Першу Людину, залишивши своїх творців.

7. Ялдаваоф, заздривши цьому, намірився позбавити людину сили за допомогою дружини і провів від свого Подумування дружину, яку прийняла та сила, звана Пруникос, і непомітним чином позбавила сили. Інші ж, приходивши і дивуючись з краси дружини, назвали її Євою і, полюбивши її, народили з нею синів, яких називають ангелами. Але їх Мати постаралася, за допомогою змія, спокусити Єву і Адама до злочину заповіді Ялдаваофа. Єва, чувши це неначе від Сина Божія, легко повірила і схилила Адама скуштувати від того древа, від якого Бог заборонив їм куштувати. Скуштувавши ж, говорять вони, пізнали вони піднесену над всім силу і відпали від тих, які їх створили. Пруникос, побачивши, що вони були переможені їх власним створенням, вельми зраділа і знову вигукнула, що він (Ялдаваоф), називаючи себе раніше Отцем, збрехав, оскільки Отець нетлінний, і що, тоді як іськоні існували Людина і Перша Дружина, вона одна (Єва) погрішила через любодеяніє.

8. Але Ялдаваоф, по забуттю, в яке впав, і не обертаючи уваги на ці справи, вигнав з раю Адама і Єву за те, що вони переступили Його заповідь. Він хотів, щоб від Єви були народжені Йому діти, але цього не досяг, тому що Йому у всьому протидіяла Його Мати, Яка таємно позбавила Адама і Єву зрошування світла, щоб не був причетний прокляттю і засудженню дух, що походить від верховної сили. Таким чином, учать вони, позбавлені божественній суті, вони були прокляті Ним і з неба нізвержени на цю землю. І змій, що протидіяв отцеві, був вигнаний Ним в дольній світ і підпорядкував собі тутешніх ангелів, і народив шість синів, будучи сам сьомим, за прикладом седмеріци, що оточує Отця. І це, говорять вони, суть сім світових демонів, що протистоять людському роду і завжди протидіючих йому, тому що їх Отець був нізвержен поділу за людей.

9. Адам і Єва раніше мали легені, світлі і як би духовні тіла, з якими вони і були створені, але коли пришли в світ цей, тіла їх змінилися в темніші, важчі і неповороткі, і душа їх стала слабка і млява, оскільки вони отримали від Творця тільки світове дихання. Тоді зглянувся над ними Пруникос і повернув їм пахощі зрошування світла, за допомогою якого вони прийшли в спогад про самих собі і дізналися, що вони наги і мають матеріальне тіло; також дізналися, що вони носять смерть; але здобули бадьорість, зрозумівши, що вони тільки на деякий час вдягнулися тілом, також вони знайшли їжу під керівництвом Премудрості і, після насичення, пізнали один одного плотськи і народили Каїна, якого змій, проклятий разом з своїми дітьми, скоро розбестив, наповнив земною забудькуватістю і довів до такого безумства і зухвалості, що він, убивши свого брата Авеля, перший виявив заздрість і смерть. Після них, говорять, народилися по передбаченню Пруникоса Сиф, потім Норея, від яких походить решта безлічі людей; і вони від шостої седмеріци були залучені у всяку злість і відпадання від вищої святої Семерицьі, в ідолослужіння і всяке презирство, оскільки їм немабуть протидіяла у всьому Мати і рятувала Свою власність, тобто зрошування світла. Під святою Седмерицею розуміють вони сім зірок, які вони називають планетами; і змій знедоленої людини, затверджують вони, має два імена, Михайла і Самаєл.

10. Ялдаваоф же, розгнівавшись на людей за те, що вони не поклонялися Йому і не шанували Його, як Отця і Бога, послав на них потоп, щоб заразом погубити всіх. Але оскільки і в цьому протівостала Йому Премудрість, то Ний і що були з ним в ковчезі були врятовані за допомогою зрошування її світла, і через це мир знову наповнився людьми. Одного з них, по імені Аврама, вибрав Сам Ялдаваоф і поклав з ним заповіт, що Він дасть йому, якщо його сім'я постійно Йому служитиме, землю в спадщину. Вивівши нащадків Аврама через Мойсея з Єгипту, Він дав їм закон і зробив їх іудеями; з них Він вибрав сім днів, які вони називають святою Семерицею. І кожен з них отримує собі вісника, для прославляння і проповеданія Його, як Бога, щоб інші, чувши ці хвали, служили богам, що сповіщаються пророками.

11. Пророків же вони розділяють так; пророки Ялдаваофа суть: Мойсей, Ісус Навін, Амос і Авакум: пророки Яо: Самуїл, Нафан, іона і Михей; пророки Саваофа - Ілія, Іоїль і Захара; пророки Адонаї: Ісаїя, Ієзекиль, Ієремія і Данило; пророки Елої: Товія і Аггей; пророки Орея: Михей і Наум; пророки Астанфея: Ездра і Софонія. Кожен з цих пророків прославляє свого Отця і Бога. Сама Премудрість, говорять вони, багато говорила і сповіщала через них людям про Першу Людину, нетлінному Еоні і горнем Христу і вселяла і нагадувала їм про нетлінне світло, Першій Людині і про зішестя Христа. Коли князі були уражені цим і дивувалися новини речей, проповіданих пророками, то Пруникос зробила через Ялдаваофа, який не знав, що Він робить, те, що народилися дві люди, один від неплідної Єлизавети, інший від діви Марії.

12. Але оскільки вона сама не мала спокою ні на небі, ні на землі, то призвала вона в скорботі своїй на допомогу свою матір. Мати Її, Перша дружина, зглянулася над розкаянням дочки і просила Першу Людину, щоб посланий був він на допомогу Христос, який і нізшел таким чином до своєї сестри і до зрошування світла. Коли ж нижча Премудрість, дізналася, що до неї сходить її брат, сповістила через Іоанна Його прибуття, встановила хрещення покаяння і приготувала Ісуса, щоб Христос при Своєму зішесті знайшов чисту судину, і щоб через Сина того Ялдаваофа була сповіщена Христом Дружина. І Він, говорять вони, зійшов через сім небес, уподібнився дітям їх і мало помалу позбавив їх сили. Тому що йому повідомилося все зрошування світла, і Христос, зійшовши в цей світ, приховався перш за все в своїй сестрі Премудрості, і обидва раділи один про одного; і це, затверджують вони, представляє жениха і наречену. Ісус же, оскільки був народжений через дію Божіє від діви, був мудріший, чистіше і праведнєє всіх людей; Христос, сполучений з Премудрістю, зійшов в нього і таким чином відбувся Ісус Христос.

13. Багато з Його учнів. за словами їх, не знали про зішестя в Нього Христа; коли ж Христос зійшов в Ісуса, Він почав творити дива, зціляти, проповідувати невідомого Отця і явно видавати Себе за Сина Першої Людини. На це розгнівалися сили і Отець Ісуса і постаралися убити Його; і коли дійшло до цього, Христос разом з Премудрістю віддалився в стан нетлінного еона; Ісус же був розіпнутий. Втім Христос не забув Свого Ісуса, але зверху послав в нього силу, що воскресила його в тілі, яке вони називають душевним і духовним тілом, тому що світові стихії він залишив в світі. Учні ж Його, побачивши, що Він воскрес, не дізналися Його, ні навіть самого Ісуса, через якого Він воскрес з мертвих. І між Його учнями, говорять вони, було те найбільша помилка, що вони думали, ніби Він воскрес з світовим тілом, оскільки вони не знали, "що плоть і кров царства Божія не отримають" (1 Кори. 15:50).

14. Зішестя і сходження Христа вони хочуть довести тим, що Його учні не згадують, щоб Ісус зробив що-небудь високе перед хрещенням або після воскресіння з мертвих, - не знаючи, що Ісус був сполучений з Христом і нетлінний еон з Седмеріцею, і називають Його світове тіло тілом тварин. Після воскресіння Він перебував тут осьмнадцать місяців, і так як на Нього зверху зійшло знання, то Він учив тому, що було ясне, і небагато з Своїх учнів, яких знав за здібних до таких таємниць, наставляв в них і таким чином був узятий Він на небо; тоді як Христос сидить одесную Отця Іалдаваофа, щоб душі тих, які пізнали їх, після відкладення світового тіла сприйняти в Себе і збагатити Самого Себе, без відома Свого Отця, так що по тій мірі, як Ісус збагачується,святыми душами, Отець Його терпів би збиток і зменшувався, позбавляючись Своєї сили через ці душі. Бо Він не матиме святіших душ, щоб знову посилати їх в світ, окрім тих тільки, які від Його суті, тобто з вдихання. Потім наступить кінець всього, коли все зрошування духу світла збереться разом і повернеться в нетлінний еон.

Гл. XXXI. Учення Каїнитів.

1. Інші знову говорять, що Каїн походить від вищої сили, і Ісава, Кореї, Содомлян і всіх таких же визнають своїми родичами, і тому вони були гнані Творцям, але жоден з них не потерпів шкоди, бо Премудрість узяла від них назад до себе самій свою власність. І це, учать вони, добре знав зрадник Іуда, і так як він тільки знав істину, то і зробив таємницю переказу, і через нього, говорять вони, дозволене все земне і небесне. Вони також видають вигадану історію такого роду, називаючи Євангелієм Іуди.

2. Я також зібрав їх твори, в яких вони вселяють зруйнувати поділа Істери (Hystera); Істерою ж називають Творця неба і землі; і так же, як Карпократ, говорять, що люди не можуть врятуватися, якщо не пройдуть через всі пологи справ. І при всякому гріху і ганебному вчинку присутній ангел, і той, що діє насмілюється приписувати свою зухвалість і нечистоту ангелові, і як би не була дія, здійснювати в ім'я ангела і так говорити: "Про ангел! я зловживаю твою справу; про сила! я здійснюю твою дію". І досконале знання, за їх словами, полягає в тому, щоб вдаватися небоязливо таким справам, які недозволенно і називати.

3. Необхідно було ясно довести, що послідовники Валентина, як видно з самих думок і правил їх, походять від таких-то матерів, батьків і дідів, і виявити їх учення; через це, мабуть деякі з них, покаявшись і звернувшись до Єдиного Творця і Бога, Творця всесвіту, отримають порятунок; інші ж не будуть більш залучені в оману їх підступним, хоча пристойним запевненням, уявляючи, ніби дізнаються від них більше і вище таїнство; але добре дізнавшись від нас про їх помилкові думки, сміятимуться над їх ученням, і в теж час пошкодують тих, які досі тримаючись цих жалюгідних і безглуздих байкою, дошли до такої гордості, що рахують себе унаслідок такого знання, або швидше за неуцтво вищими всіх інших. Тепер вони виставлені, і виявлення їх учення є перемога над ними.

4. Тому, старався я представити і виявити весь погано складений остов цієї лисички, бо трохи слів буде потрібно, щоб спростувати їх учення, коли воно стало всім відомо. Подібно до того, як, щодо хижого звіра, що ховається в лісі і звідти нападаючи і багато що убиває, той, хто вирубує і оголяє ліс і відкриває самого звіра, не посилюється зловити його, бачивши, що цей звір - лютий звір; бо всі можуть бачити цього спустошливого звіра, уникати його нападів, стріляти в нього з усіх боків, ранити і зовсім убити; так і ми, якщо виявимо їх сокровенні і такі, що нишком зберігаються таїнства, не матимемо потреби спростовувати просторікувато їх учення. Тому, залишається тепер тобі і вічним твоїм ознайомитися з тим. що було вище викладене, спростовувати їх нечестиві і безглузді думки і пропонувати згідні з істиною догмати. При такому положенні справи, згідно своїй обіцянці, я під силу моїм запропоную спростування їх, заперечуючи проти всіх в наступній книзі - бо навіть виклад їх, як бачиш, далеко заводить, - а також дам засоби для їх спростування, нападаючи на всі їх думки по порядку викладу, так що не тільки виставлю на вигляд лютого звіра, але і нанесу йому рани з усіх боків.



Ось тут є текст в англійській мові: Irenaeus Adversus haereses